Якось ще в досить юному віці (ахаха, сказала я) на одній із зустрічей чи презентацій, вже не пам’ятаю, Тані Малярчук, я дала на підпис книжку. Це була “Говорити”, Таня мені написала “Не мовчіть”. От цей заклик дуже гарно пасує до роману Селесте Інґ “Несказане”.
Дебютний роман американської письменниці Селесте Інґ – це водночас гарно написаний текст (дуже атмосферний, в якому кожна деталь тебе зачіпає), який ковтаєш не сторінками, а цілими шматками книжки, та досить болісливе та повчальне читання.
Історія про сім’ю, в кожного із членів якої є проблеми. На перший погляд, досить таки звичні пересічні проблеми. Але за варіантом Інґ вони можуть перерости у щось страшне.
Мерилін та Джеймс Лі познайомились в університеті. Він – американець китайського походження, який усе життя мріяв про те, щоб бути справжнім американцем. Вона – справжня американка, яка мріяла вже життя вирватись із лап традиційного суспільства 1970-х, де місце жінки на кухні й біля дітей. Обидвом не дуже вийшло. Зате із усім катастрофічним ентузіазмом вони вирішили ці мрії реалізувати у власній доньці Лідії.
Решта дітей хлопчик та дівчинка – на цьому фоні стають сімейною масовкою.
Чим “Несказане” Інґ так зачіпає, так це:
а) це водночас гарний, динамічний роман без претензій на зависоку поличку
– виховання дітей
– місце жінки в суспільстві і в сім’ї
– расизм та асиміляція
– гей-кохання
– стосунки батьків та дітей (!)
У цьому дебютному романі Інґ змогла зачепити дуже крихітну та дуже важливу річ, яка стосується ледь не кожної сім’ї. Майже усі батьки мріють, щоб їхні діти жили краще, ніж вони. Це факт. Але не кожні батьки зможуть зрозуміти, що “краще” у їхньому розумінні може дуже відрізнятися від “кращого” їхніх дітей. Ніхто не каже, що треба відректись і нічого не пояснювати. Але важливо дати хоча б якусь свободу, і розуміння звісно.
Ця історія про те, як дуже близькі люди можуть опинитись у цілковито замкненому вакуумі. Без будь-яких доторків одне до одного. Повторюсь, вона важлива тим, що після прочитання залишається маленьким мерехтливим вогником в голові, щоб нагадувати про основне: “Говоріть із близькими, діліться думками, намагайтеся зрозуміти”.
пс. фото поцупила із сторінки Нашого формату, бо книжечка вже помандрувала до наступних читачів.
Етажерка 