Поява у моєму читацькому житті цієї книжки пов’язана із численними розмовами з моєю знайомою М. Ми разом ходили на курси ілюстрації, і в цьому колі часто виникають дискусії на тему – що ти любиш більше – графіку чи колір. У мене колір був завжди на першому місці. Тому, на початку, з жахом і муками я сприйняла наш перший бриф – півтора місяці з інструментів лише чорний і білий, жодних кольорів, а як підсумкове завдання – 50 робіт у ч/б. Кожен по-різному страждав від цього у нашій групі (а хтось може й зовсім ні). Врешті ми пережили всі ці етапи – із відторгненням та врешті прийняттям:) Навіть я зацінали чб, і перестала його так страхітливо боятися.
Але попри це колір залишився для мене намбер ван. Давно хотілося почитати щось про кольори, про історію та міфи, про символіку і значення, особисте і наукове. Саме з цим пориванням я дуже чекала і досі чекаю на вихід книжки, яку переклала моя хороша знайома блогерка Ксенія Сокульська (привіт, Ксеню) “Потаємне життя барв”(в-цтво КМ-букс). Книжка ще готується до друку, і я палко її чекаю, а відтепер вже матиму з чим порівняти. Бо у подарунок мені прийшла книженція від дорогої М. – книжка дуже особиста і водночас наукова, від людини, для якої кольори грали ключову роль із дитинства, французького історика (серед тем – Середньовіччя, геральдика, і звісно – кольори) Мішеля Пастуро.
“Кольори наших споминів”(Видавництво Анетти Антоненко, перекладач Андрій Рєпа) не варто сприймати як дослідження чи глибоку довідку на тему кольорів. Хоча й глибину знань Пастуро важко піддати під сумніви. Відразу відчутно, дядько добряче захоплюється кольорами. Про декілька з них навіть написав окремі розвідки – про синій, червоний, чорний та його улюблений зелений (і мій зараз теж). Українською поки, на жаль, цих книженцій немає(
Ця книжка мені нагадала ще одну приємну за стилем і легку для читання зібрку есеїв іншого французького автора Алена де Боттона – “Мистецтво подорожі”, яка вийшла торік у Видавництві Старого Лева. Це такі собі “роздуми про” подорожі у найширшому розумінні, легкі та ненавязливі, часом дуже глибокі і приємні, повторюся. Так і книжка про кольори – це збірка історій із життя Пастуро – наприклад, про педантичність до кольорів ще з дитинства, він просив у батьків піджак синього кольору дуже конкретного відтінку; історія джинсів та їхнього синього; міфи і легенди червоної шапочки; про його любов до зеленого та ще багацько цікавих історій, які відкривають очі на будденне.
Кольори не лише роблять нам приємність і красу, а ще й несуть певні асоціації. Так статистично жовтий вважається дитячий кольором, хоча дорослі його уникають. Фіолетовий – навпаки, це майже чорний, тобто має не дуже гарні асоціації, і його зрідка обирають як улюблений. Як трійка червоний-чорний-білий залежно від епохи займали місце в ієрархії кольорів. Чому колір аптеки в одних країнах асоціюється із зеленим, а в інших із червоним і тд. І ще багато усіляких оповідок.
Ця книжка вивела мене із мого “зачаклованого кола нечитання”, який тривав під час карантину/моєї вагітності. За це їй безмежно вдячна. А ще М., яка її знайшла і подарувала. Тепер час братися за олівці:)
Етажерка 