дорослі і підліткова література – вічна тема. тобто так, вічно буде хтось підхихикувати з того, що ти читаєш підліткове. або казати “нуу, це ж про підлітків” і багатозначно закочувати очі. ох, ці дорослі! направду ми всі в душі трохи підлітки. такі от маленькі дорослі, які не завжди можуть вирішити проблему, і все сподіваються, що прийде хтось мудріший і вирішить/скаже/зробить за тебе. / та я обожнюю класні підліткові історії! чого один “Пакс” важить, а серіали – “Дивні дива” – це моя безмежна любов/
це був ліричний відступ. а тепер про книжку норвезької письменниці (і акторки) Ібен Акерлі “Ларс. LOL”. по-перше, якось так склалося, що у нас всі зачепилися за фразу з анотації, що це про інклюзію, і це книжка про хлопчика з особливими потребами. воно то звісно так, але й ні. ця тема досі залишається для нас екзотикою в поганому розумінні. бо як це так писати про особливу людину ще й без звиклого пієтету, перешіптування, остраху і всього такого. сама Ібен дивувалася під час інтерв’ю в Києві, що найбільш її розпитують саме про це. а книжка ж просто про маленьку, але вже не дуже, дівчинку Аманду, яка заплуталася і має страхи, як і всі ми.
чому я вирішила вам розповісти про цю історію? ні, не через те, що вона про інклюзію. а через те, що Ларс (саме той хлопчик із синдромом Дауна, шкільним наставником якого стає Аманда) тут настільки звичний і чудовий, що читаючи цю історію, аж шкодуєш, що в твоєму житті немає такого Ларса. мені здається, що це дуже здоровий спосіб поговорити на цю тему. але. це лише одна із тем.
як на мене, головне у цій повісті – проговорення теми помилок в житті, та як їх можна виправити. адже ж це так легко бути ідеальною героїнею, ніколи не боятися, і чинити завжди правильно. але ж, але ж у реальному житті так не виходить. люди – живі. і відрізняє їх навіть не почуття провини, а що вони з нею будуть далі робити. мені дуже запам’ятався саме цей епізод книжки. адже, якщо коротко, ця дуже мила і цілком адекватна дівчинка Аманда раптово переходить на інший бік і стає сама агресором, а не захисником від цькування. а що робити далі, скажете ви? от про це й історія.
повість лаконічна і літня, цілком симпатична, як для підліткової, а ще дебютної історії. і більш того, після неї залишається дуже приємне, і щемке відчуття, що все таки можна щось та виправити в своєму житті, навіть якщо і повело тебе не туди.
пс. а ще я страшенно люблю обкладинку цієї книжки і розвороти, намалювала їх Анастасія Стефурак. Переклала повість Наталя Іліщук, а видало “Видавництво Старого Лева”.
ппс. а тут читніть інтерв’ю із чарівною Ібен для видання “Букмоль”.
Етажерка 