Дочитала перший у своєму житті графічний роман вже пару днів тому, а із голови не йде. Це саме те враження, коли натрапляєш на такий спосіб оповіді, який раніше не зустрічала. Історія, начебто і знайома (тим паче, нам. У нас ця історія проговорювалась не раз, і не двічі), але те, як вона розповідається є чимось істотно новим.
На жаль, явище графічного роману, або коміксів (грань тут досить тонка), помітила лише близько року тому. Було розуміння, що не просто історії в картинках, які зменшують кількість буков і зацікавлюють у читаннє (одне із способів сприйняття коміксів), а це щось більше, чи навіть не більше, а істотно інше.
Як справжньому занудному читачеві мені не були цікаві історії про супергероїв. Хоча зараз я вже переглянула свої погляди. А першими коміксами, які потрапили у мій to read list стали романи на складні теми. Серед них був і “Маус” Арта Шпігельмана. Сам задум коміксу, який розповідає історію Голокосту ще й через персоніфікацію героїв у вигляді тварин, не міг не зацікавити. І так, це єдиний комікс, який отримав таку шановану в США Пулітцерівську премію.
Але повернімось до способу говоріння. Очі на ситуацію мені відкрив літературознавець Михайло Назаренко. Саме він вів лекторії, присвячений фантастиці. Курс був для мене дуже цікавим, попри те, що я у фантастиці повний профан. На останній лекції зачепили тему графічних романів. Де на прикладах і картинках пан лектор показав, що комікс є поєднанням літератури та кіно. Коли це починаєш розуміти, від слів “геніально” важко утриматися. У коміксі грають ролі не лише картинки, а й те, як вони розташовані, та будь-які дрібниці зображені на них. Адже крім реплік, які ми читаємо, ми маємо можливість буквально побачити атмосферу світу, який змальовується.
Ось так через чорно-білий комікс Шпігельмана відчитується світ людини, яка пережила Голокост, і вижила! Це один із головних посилів цієї історії, яка попри свою трагічність, не вичавлює із тебе сліз, а розповідає реальну історію.
У коміксі є дві сюжетні лінії. Одна із них – це власне оповідь історії батька Арта, який народившись в Польщі, та одружившись із багатою дівчиною Анею, мав власний завод. Тож під час війни він не лише став ціллю для нацистів, а ще й для тих, хто жив в його місті, як колишній багатій. Але це, повернімось, до початку історія не страждань чи смерті, це історія виживання. Арт розповідає, як його батько робив усе заради того, щоб вижити. І ціль його була дуже ясна і щира – він хотів знову побачити власну дружину (яка була в іншій частині Аушвіцу). Звісно, винахідливості Владека (батька Арта) можна лише позаздрити, він навчився майструвати дахи і взуття, товаришувати людьми, які щось вирішувати, обмінювати свою роботу на їжу. Владек попри свою роль жертви, таким не є.
Другою історією в цій історії є оповідь про те, як писався цей комікс Артом. Він розповідає як приходив про батька, як просив його розповісти про свій досвід, а паралельно про сварки із другою дружиною, бо мати Арта, яка також вижила, покінчила життя самогубством. І з цієї розповіді видно, що Владек не є ніяким героєм, що він досить вредний, постійно скаржиться на дружину, шкодує грошей, та навіть є расистом. Тобто є цілком живою людиною.
Це, мабуть, в цьому коміксі і заціпає найбільше – реалістичність. Без красивих і сумних слів. Без страшних фото. Без вичавлювання сліз. А лише чорно-біла дійсність історії, в якій миші – це євреї, а коти – німці, поляки – свині (ось тут я не розгадала чому так), і ще декілька перевтілень для різних націй, які цікаво розгадувати.
Читала комікс англійською, раджу не боятись, текст зовсім не складний, і не викликає похолодіння від суцільного англомовного тексту. Але звісно було б прекрасно, якби він вийшов українською, це в першу чергу привернуло б увагу до цього унікального більше, ніж тексту.
А ще це моє перше завдання для весняного бінго під номером 17 (новий для вас жанр) – #YakabooBingoSpring_17 Тож із почином мене!
Етажерка 