Нечасто у нас видають Пулітцерівських лауреатів аж наступного року після вручення премії. Цього разу нам пощастило, науково-популярний хіт у світі Елізабет Колберт “Шосте вимирання. Неприродна історія” видає українською “Наш формат” (і навіть вже почало передпродаж).
Авторка розповідає про всі п’ять вимирань на Землі та підводить до того, що буде й шосте. Його разюча відмінність у тому, що перші п’ять були спричинені природними процесами, а шосте буде штучним. Найпершими вимруть рифоутворюючі корали, частина молюсків, третина скатів та акул, четверта частина ссавців, п’ята частина рептилій та шоста птахів (інфографіка тут).
Напочатку Колберт написала статтю в New Yorker на цю тему. Але вона виявилась настільки широкою, що тягнула на книгу. Так почалась робота над “Шостим вимиранням”. Колберт журналіст та репортер (політичний). Для написання книги відвідала усі континенти та багато наукових баз. Тут невеличке інтерв’ю для Guardian. У ньому авторка розповіла про задум книги, роль зоопарків, та вплив шостого вимирання на людство (якщо стисло, нам переживати немає за що, люди вміють набагато краще пристосовуватись, ніж тварини, але й шкодити іншим видам також):
“I’m often asked: what about us? I pretty pointedly don’t think it’s the most relevant concern. We are very good at assuming the habitats of other creatures and consuming their resources. So far it’s been an extremely successful strategy. There are now 7.2 billion people on the planet and there are many other species down to their last hundred individuals. There’s a lot of unconsumed biomass out there to still be consumed. It seems to me we could do a tremendous amount of damage to other species and the natural world before we’d feel it.”
А ще в інтерв’ю Колберт розповідає, що найбільше із вимерлих видів хотіла б повернути велику (безкрилу) гагарку. Щоб подивитись на залишки цього птаха, вона літала до Ісландії. Із ними пов’язана особлива історія. Адже до 1971 року єдине(?) опудало гагарки належало приватній особі. Потім його виставили на аукціон. За три дні ісландці зібрали 10 тис. британських фунтів і викупили птаха для Інституту природної історії. Колберт спілкувалась із жінкою, яка в 10 років розбила свою скарбничку, щоб віддати гроші на гагарку. Ісландські авіалінії віддали два місця в літаку для її перевезення – одне для директора інститута, інше для гагарки. (Я очікую, що в книзі буде багато таких історій)
І насамкінець залишу цитату із огляду (раджу прочитати його повністю) на Goodreads перекладачки Ярослави Стріхи. Саме після нього я зацікавилась “Шостим вимиранням”:
…Попри такі тривожні очікування, книжка мене насправді дуже заспокоїла – з цілої низки причин. 1) До того, що відбувається нині, в історії Землі було вже п’ять масових вимирань, коли більшість наявних на той час видів зникла майже в одну мить (за геологічними мірками, звісно). У якихось випадках ми знаємо причини (десь льодовиковий період, а динозаври, як відомо, накрилися 65 мільйонів років тому об шестимильний метеорит, який приземлився на Юкатані – після чого трицератопс у Альберті ще дві хвилини міг жувати травичку до того, як до нього докочувалася цунамі з гарячого пару і його варила), у якихось випадках – ні (ймовірно, йдеться про нещасливу комбінацію кількох чинників). Видова структура населення Землі після цього змінювалася докорінно, але за якісь кілька мільйонів років все одно наростало щось нове і самобутнє (а ті ж рифи вже були зникали мільйонів так на десять років – але ж повернулися). Себто щось наросте й після нас. Можливо, це щось навіть дізнається про нас за тонкими геологічними шарами – і писатиме про нас як про науковий факт, без етичної оцінки…
А ось тут можна прочитати огляд ще одного цікавезного nonfiction “Фізика майбутнього” Мічіо Кайку – про фізику, майбутнє, та про те, що буде відбуватись в науці через 20, 50 та 100 років.
Етажерка 