books: | Найлюдяніша книга про війну, псів та котів Міленка Єрговича

istoriyiproludeyitvaryn

1.Чомусь спершу назва збірки оповідань боснійського та хорватського письменника Міленко Єрговича “Історії про людей і тварин” викликає хибні асоціації. Коли ще перед тим, як братись за книгу, знаєш, що вона про балканську війну 90-х, апріорі тварин сприймаєш у лапках. Тут мали би бути історії про Людей і людей-тварин, здавалось мені на початку. А виявилось усе геть не так.

2. Єргович народився в Сараєві (Боснія і Герцеговина), зараз працює у Загребі (Хорватія). Є найуспішнішим письменником Західних Балкан. Він є етнічним хорватом, хоча в Хорватії його майже не читають.

3.Такої щемкої книги написаної на фоні масшатбної трагедії вже давно не тримала у руках. І звичайно бралась за Єрговича, вже знаючи про його стилістичну геніальність, але все таки із острахом. А раптом ні? Раптом не піде? Все-таки, так. Ці історії нагадують і Маркеса, і Павича, і трішки Кундеру, але все-таки звучать-прочитуються по-свіжому, і не так як усі. Після більшості із них пробігають мурашки по шкірі. Не в останню чергу завдяки чудовому перекладу Катерини Калитко. Історії надвичайно щирі. Вони болючі. Вони такі, як хтось написав у ФБ, що після кожної хочеться закурити тих самих Мальборо.

4.Звичайно про людяну війну вже були книги. І всі ми перечитали Ремарка і Хемінгуея. Але тут не про це. Тут немає згущення фарб чи пафосної трагедії, як такої. Тут є життя. І воно відбувається на фоні війни. Або не відбувається. Це вже від історії залежить.

images

5. Перша частина має назву “Сараєвські Мальборо”. Тут йдеться мова у кожному із оповідань, про людей, в життя яких прийшла війна. Сказати, що зараз ця книга нам істотно важлива – нічого не сказати. Коли усі кидались писати оці добірки книг про війну, трохи аж вернуло. Бо нам же треба знати не про інші війни, а проте як із цією війною уживатися. Як не втратити людяність. А в Історіях якраз про це. Інші декорації, а суть та сама.

6. Друга частина книги “Кицька людина пес” розповідає історії про найбуквальніших у світі псів та котів. Та всі вони якісь прекрасні. І людяні. З людьми, на жаль, не завжди все так добре. На жаль, не можу згадати жодної дорослої книги, в якій би настільки важливу роль грали тварини. А в цій саме так. У кожному із 39 оповідань фігурує кицька або пес. І їхня роль, якщо не головна, то ключова. У цих маленьких оповідках дуже чітко вирізняється те незриме, що єднає нас із домашніми тваринами. Історія про те, як після війни із фото пам’ятають лише пса Джину, або про сучку на ім’я Душа, про пса Луксі, який кожного дня біг в інший кінець села, про кота Марка, якого назвали на честь загиблого на війні сина..

7.А замість описів стилю Єрговича, наводжу декілька цитат:

“Ніщо так не обтяжує людської совісті, говорив студентам на парах із етики, як погляд собаки, якого ти щойно побив за обпісяний килим”. (“Дім без ангела”)

“Спогади про покійників тривають у житті їхніх собак.” (“Дім без ангела”)

“Повз них рухався новий час, ремонти й будівництва гули та гуркотіли зусібіч, руйнувалось старе, зводилося нове, тюрми наповнювали ворогами народу, а на волю виходили перероблені, перевиховані, кращі люди для кращого майбуття, зламані й розчавлені, ніби поля стиглої сремської кукурудзи, по яких пройшли совєтські танки” (“Маркове таємне уміння”).

“Той тонкий звук, якщо ви його колись чули, коли кішка шкребеться кігтями по склі – один із наймап’ятніших звуків у житті, як звук дитячого плачу, артобстрілу чи хвиль, що піняться і набігають на беріг”. (“Гваделупе, білий кіт”)

“Велика мука – бачити таке, людині здається, що після такого вже не залишишся собою, охоплює жах, принаймні мене охопив, бо страшно, знаєш, бачити розчленова людське тіло, але – вважай мене бездушним, якщо хочеш – страшніше бачити розчленований власний дім”. (“Пес, якому ми зламали вухо”)

“Кішці не міг дати ім’я. Якби собака – був би Сірко, Рябко чи Бровко, але з кицькою усе по-іншому. Вона не буде зватися так чи інакше, і не буде відгукуватися на ім’я, що їй не сподобається, а якщо сподобається – то приходитиме, з яким би ти словом до неї не звернувся.” (“Рабинова кицька”)

ps. Декілька оповідань Єрговича в перекладі Катерини Калитко в онлайні та інтерв’ю для Літакценту та Insider

Advertisements

2 Comments Add yours

  1. chrsstl коментує:

    обязательно прочитаю, спасибо за отзыв! уже вижу, как рыдаю над второй частью. порой пёсики трогают больше, чем люди.

    Вподобано 1 особа

    1. ksenyak коментує:

      о! читайте. як тільки я відкрила для себе Єрговича, раджу його усім підряд. і друга частина справді неповторна, що тут казати.

      Подобається

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s