books: | Перший великий роман нового століття. Вінфрід Зебальд “Аустерліц”

Обкладинка англійського перекладу “Аустерліцу”

1. Про такі книги прийнято шкодувати, що вони пізно тобі трапились. Хоча тут варто зауважити “Аустерліц” не такий вже старий, виданий у 2001-му. І вже з цього часу відліку його називають першим великим романом нового століття, а Зебальда останнім великим письменником минулого.

2. Це книга, в яку потрібно “в’їжджати”. Речення довгі, стиль старомодний, якщо можна так сказати. І навіть в англійському перекладі (в оригіналі вона написана німецькою) відчувається німецький педантизм, довгі слова, розтягнуті, майже безкінечні думки.

3.Має багато фотоілюстрацій. Ось із ними усе цікаво. Вони напіврозмиті, нечіткі, майже не мають ніякої художньої цінності. Це може бути шматок фасаду будинку, квиток на поїзд, очі сови, у порівнянні із очима філософа, двері та вікна будинків. Їх головна ціль створення атмосфери.

Це художня книга, а фото на її сторінках наче тебе постійно переконують у справжньості цієї історії. Бо історія не є якоюсь унікальною, вона могла статись  і ставалась із багатьма людьми в Європі у часи Другої світової війни. Це історія про хлопчика, а потім чоловіка Жака Аустерліца, якого під час війни чотирирічного вивезли із Чехії до Англії, щоб урятувати від нацистів. Де вже він виріс у прийомній сім’ї. І до студентських років не знав про своїх справжніх батьків (євреїв) і своє походження. Нічого не знав. Навіть справжнього імені. І книга буде власне про ці пошуки. Збирання себе по дрібницях, частинках, вишукування себе у забутих локаціях, містах та вулицях. Вибачайте за спойлер, але ж справа не в історії. А в методі її розповідання.

Вінфрід Зебальд

4. Вдячна тому моменту, коли цієї зими дізналась про Зебальда на одній із літературних лекцій. Але не скажу, що тоді розповідь про нього дуже вразила, зачепила, але так щоб дуже, ні. Бо тут справа не в історії. Сама й біографія німця Зебальда не така багата на події, як інколи нам хочеться. Майже усе життя прожив закордоном, у Великій Британії. Викладав там сучасну німецьку літературу та керував Британським центром. У деяких його творах прослизає думка, що він би не хотів себе асоціюувати із власною батьківщино, не хотів би розуміти рідну мову.Відторгнення від усього німецького у нього почалось ще у школі, коли він вперше побачив концтабір у фільмі. Його батько служив у гітлерівській армії, але нічого про це не розповідав. Пізніше про Голокост йому розповідав дід.

І найлітературнішою серед усіх його фактів біографії, мабуть, є його смерть. Він розбився у автокатастрофі. Їхав разом із донькою. Вона врятувалась. Це сталось у грудні 2001-го. Того ж року Зебальд написав “Аустерліц”. Крім нього залишилось ще три романи. Ось уся й бібліографія.

5. Так-от зачепив мене він не відразу, а десь в процесі. Почала читати книгу в Будапешті, майже випадково, забувши підібрати собі ідеальне угорське чтиво для атмосфери. Хапалась ривками, майже, без бажання. Але раптом коли навколо був оцей весь Будапешт із старою, а тепер новою Європою, зловила себе на тому, що мені читати це не те, щоб дуже нудно, але майже болісно; усе рухається повільно, навколо зображень та описів будинків, архітектури. Але ти розумієш, що відірватись від цього неможливо. І чим більше ти поринаєш у цей Зебальдівський, повільний, тривкий, надзвичайно зображувальний, із напівтонами світ, тим менше тобі хочеться із нього виходити.

6. Це книжка, яка однозначно потрапляє в маст. Такі книги потрібно читати. Це книжка про пошук себе та своєї ідентифікації. І цей пошук настільки добре описаний, що й геть нема з ким порівняти.

Ілюстрація із “Аустерліцу”

7.А ще у ній цікавий оповідач. Він не розповідає історію, а переказує усе те, що йому розповідає по ходу оповіді головний герой Аустерліц. Це наче не текст, а сама історія, яку тобі хтось (у цьому разі й Зебальд) переповів, ще й фото показав, щоб ти справді повірив у її справжність.

Наприкінці додаю свій відгук із Goodreads, тоді ще теплий після прочитання: “Чим більше поринаєш у текст Зебальда, тим більше розумієш його унікальність. Мабуть, найглибинніша книга, яку я коли-небудь читала, про пошуки ідентичності та власне себе. А з іншого боку майже відсутність сюжету, довжелезні речення, які повільно, майже непомітно починають зливатися із зображеннями. У першій сотні сторінок у мене виникла саме така асоціація із цим текстом – він наче фото, наче зображення. Його треба не лише читати, прочитувати, а ще й роздивлятися та вдивлятися. Маст рід не те слово. Особливо зараз. Тягар пам’яті нам, як нікому відомий. І от як із ним боровся Аустерліц, варто побачити на власні очі. пс. А на фоні того, мене дуже веселили коментарі читачів із Лібрусека, які ставили низькі оцінки за відсутність діалогів та сюжету. До цього хочеться лише додати, не вірте їм.”

Его герои — исключенные, вытесненные, перемещенные лица мировой истории: евреи, эмигранты, душевнобольные, поваленные деревья, исчезающие ремесла, уничтоженные цивилизации. Его невероятная, ни на что не похожая проза (documentary fiction в авторском определении, ударение на оба слова), слеплена из чужих историй, поденных наблюдений и подслеповатых фотографий.

Марія Степанова, поетеса, головний редактор Colta.ru

В додаток

Фільм, який знали за мотивами його твору “Кільця Сатурна” Patience (After Sebald).

Зебальд читає уривок із “Аустерліца” англійською.

Документальний фільм автора книги про Зебальда Джонатана Лонга, у якому той подорожує усіма місцями, про які розповідається у книзі та порівнює фотоілюстрації із реальністю.

Колонка поетеси Марії Степанової про Зебальда.