- Це товстезна (784 сторінки) книга про життя хлопчика, а потім мужчини, виписана старанно і дбайливо. Він утратив сенс життя після смерті матері, а потім увесь час його шукав, думаючи, що його сенс захований у картині. Це в певному сенсі книга про життя після. Коли втрата впливає абсолютно на усе життя та водночас приносить щось нове.
- Це книга про Нью-Йорк та Лас-Вегас. У ній гарно прочитуються контрасти між цими двома відомими регіонами штатів. І видно, чим вони істотно відрізняються. Снобізм та байдужість проти азарту та наркотиків.
- Має інтригуючий початок, який несе читача сотнями сторінок, не даючи закинути її якнайдалі. Сцена вибуху в галереї виглядає реалістичною. А у випадках терористичних атак – найважливіше це те, як це люди змогли пережити, якщо змогли. Це дуже важливий шмат тексту – переживання головного героя Тео перед та після.
- Це книга про самотність, втрату, ілюзії, тероризм, магію мистецтва. Усе в одному. Про лицемірство людей також.
- Один із героїв, Борис, має українське походження. Загалом купа стереотипів, в яких все-таки правда є. Ось так виглядають нащадки-авантюристи із України. Тут власне саме зазначення України не грає як такої ролі, але нам оповідь стає ближчою.
- Тартт порівнюють із Діккенсом. І не дарма. Такого старанного покрокового опису життя людини вже давно не було в сучасній літературі. Тут є і містика, і детектив і психологічні копання в долях героїв.
7. Донна Тартт кожен свій роман пише 10 років. В одному з інтерв’ю розповідала, що намагалась швидше, але інакше не отримує від цього задоволення. Тож можна лише уявити скільки енергії та обдумування йде на створення книги. Попередні романи – “Таємна історія” став бестселером, не дивлячись, що це був перший роман Тартт, та “Маленький друг” отримав нагороду від WH Smith Literary Award. Тож сподіваюсь, згодом і за них візьмусь.
8. У 2014-му Донну Тартт, автора всього трьох книг, внесли до списку 100 найвпливовіших людей світу за версією Time.
9. Багатьох, судячи з відгуків на Goodreads, бісив головний герой Тео. Апатичний, депресивний, і зрештою наркоман. Це не той герой, який вам сподобається. Принаймні, навряд чи. Але написати роман про наркомана навколо художнього шедевру голландської художньої школи, хто так зможе? А Тартт змогла. От читаєш усе це і думаєш, як вона змогла це написати? Звідки враження про наркотичні досвіди? Звідки стільки знання про російсько-українську мафію в США? Може це і вигадка. Але яка ж, їй віриться. Дуже віриться. Тільки думаєш, як професорка Тартт, якій, щоб писати не потрібен чоловік, а лише самотність, умістила стільки контрастів в одній книзі? Тільки й гадати залишається.
10.Це книга про любов, навіть не любов, а залежність від мистецтва. Як може така маленька картина із пташкою, прикутою ланцюжком, мати таку сильну енергетику? Ось у цьому “Щиголь”. У зв’язку темного і світлого. І як одне може бути іншим. Не знаю, можливо філософські пасажі не найсильніша її сторона, але спосіб викладу, мова, сюжет змусять закинути усе, і проковтнути її якнайскоріш.
11. Має декілька затягнутих моментів. Але якщо, вас зачепить сюжет, виникне співпереживання, то зрештою вони не стануть такими важливими. Якщо ж ні, то будете страждати від сторінок марень наркоманів та поверхневих і пасивних роздумів.
Етажерка 