Буває, що тільки-но повертаєшся із тижневої відпустки в Будапешті, як знаходиш вдома на поличці саме ту книгу. Під час подорожей мені важко обрати щось, щоб майже 100-відсотково резонувало із новими враженнями і не псувало або викривляло смак. Не будем згадувати про детектив Несьбо, який я мучила подорожуючи Норвегією.
Цього разу протягом відпустки думала і не могла згадати, що це за книга має бути.
“Гуляш” було цікаво читати до відвідання Угорщини, а ще цікавіш після. Словосполучення “Гуляш із турула” набуло зовсім іншого значення. Гуляш, найвідоміша угорська страва, яку можна скуштувати будь-де у всіх можливих варіаціях та турул – міфічний птах, суміш орла із гускою. Лейтмотивом розповідей про мадярів є ностальгія. Сам Кшиштоф Варга, польський журналіст угорського походження, неодноразово розповідаючи і пояснюючи у чому суть цього глибокого почуття в угорців, впадає в зізнання у коханні минулому. Він не менш шкодує за старою Угорщиною, ніж самі угорці. Угорщина та Будапешт – це його дитинство.
“Гуляш із турула” – це вдале поєдання описів місцевої їжі, а угорцям є в цьому плані чим похвалитись; нетипових закладів, наприклад забігайлівок із високими столами, де місцеві їдять руками свіжу ковбасу; магазинів, де ще продають бюсти Леніна та Сталіна; старих тролейбусів часів Горбачова. Цього всього я мало побачила в сучасному Будапешті. Увічі кидається (може лише нам, українцям) якраз протилежна його сторона – європейська та сучасна. Сторона комфорту та досконалості міста.
Без екскурсів в історію не обійшлося. Варга згадує ключових вождів та історичних мучеників країни. Власне більша частина книги це і є екскурси, та їхнє тьмяне відображення на сучасність. Але крім одіозних політиків також розповідає про важливих митців – режисера Беллу Тарра, та цьогорічного переможця британського “Букера” Ласло Краснохаркаї. Розповідає про найвідомішу у світі угорську пісню Gloomy Sunday. Про суїцид в угорській культурі та його глибоке та природнє коріння.
“Гуляш” природньо буде взяти до будапештського бістро заїдаючи гуляшем та запиваючи вином, продовжуючи післясмак цієї країни та розтягуючи його якнайдовше. Я от завдяки книзі, опускаючись до підземок київського метро, досі у будапештському, в якому так солодко пахне випічкою.
Цікаве:
- Назви розділів є поєдання місцевих страв із культурними особливостями або політичними діячами ( “Печеня з Горті”, “Суп із Ракоші”, “Лечо з Гурчані та Орбана”)
- Можна дізнатись і взяти на замітку декілька важливих угорських слів та ще головніше їх правильне прочитання.
- Книга отримала приз глядацьких симпатій польскої літературної премії “Nike”
Етажерка 