Англійськість у своїй красі й потворності / [Залишок дня] Кадзуо Ішіґуро

220px-Zalyshok_dnya_ishiguro_cover

 

Чи буває у вас таке, що після прочитання книжки, яка виявилася настільки вашою, вам не хочеться нічого починати нового, бо і так буде не те? У мене так сталося.

Хоча, кгм. Почнемо не з цього. З Кадзуо Ішіґуро в мене власна історія. Десь років так п’ять тому, я прочитала його вперше — і це був роман «Залишок дня». Роман мені страшенно сподобався, і в голові відклалася думка, що Ішіґуро дуже мій автор. Але пам’ять у мене поганенька, тож крім гарного емоційного спогаду та приблизного сюжету — в голові ніц не лишилося.

І тут (у 2017-му) Ішіґуро вручають Нобелівку. Я у страшенному шокові, бо це мало того, що не дуже старий письменник, ще й читала його, і це було класно. На цій хвилі беруся за відомий за екранізацією роман «Не відпускай мене», який у мене давно лежав в оригіналі на полиці. Екранізацію, на жаль, я переглянула раніш, тож була в курсі сюжету. Але після книги… Гм, у мене залишилося двоякі емоції — з одного боку — це глибоко, тонко, напівтонами, щемливе, а з іншого аж такого зворушення не викликало. “Тож спробуємо «Похованого велетня»!” — подумала я.

Довго відкладала і Велетня, ковтнувши пару сторінок, натрапила знову на цю страшенно повільну нарацію, завуальовані сюжети та врешті висновок — Ішіґуро — це класний автор, але от далеко не для всіх. Він завжди розповідає історію, але має на увазі зовсім іншу. Якщо цього спочатку не відчитати, буде важко. Тут є місця для напівтонів, і повільної дії, дивацьких героїв, двозначних сюжетів, але щось та лишається після цього усього повільного споглядання (навіть не читання), щось змушує ще щонайменш декілька днів ходити із думками про висловлювання автора.
Тож «Залишок дня» — вже в українському перекладі та з класною обкладинкою я читала вдруге — і для певного експерименту. Чи це справді той Ішіґуро від якого я була у повному захваті п’ять років тому, чи з перечитуванням емоції зблякнуть, і врешті нові книги автора я буду сприймати із насторогою?

На щастя, експеримент, як ви зрозуміли, закінчився успішно. Перечитування «Залишка дня» принесло мені таку насолоду, яку я вже давненько (від відсутності записів у блозі ви, мабуть, помітили) отримувала. Умисно не буду говорити про сюжет, читайте анотацію — там все є. Це повністю мій роман. Про англійськість у своїй красі й потворності також.

А ще він про:

старість і старіння — одну із найцікавіших для мене тем в літературі;
Велику Британію у всій своїй красі — повторюся. Тут ще зазначу, що книжку можна сміливо читати у парі із «Спостерігаючи за англійцями» Кейт Фокс, і відразу бачити практичні приклади дослідження антропологині;
традиції та їхнє відмирання. Тут згадується крутяцький серіал «Аббатство Даунтон», крізь який тягнеться цей мотив;

Але під шкірою цього тексту ховається таке:
тема Другої світової війни, тривкість межі між ворогом і союзником; те, як звично на самих початках сприймали нацизм, зокрема у Британії;
межі між професійним та особистим, які не те, що зруйнували, але фактично найбільше вплинули на життя головного героя;
беззаперечна віра у мудрого господаря, яка зазнала фіаско — тема вічно актуальна;
– і ще багато філософських тем-щілинок, в які можна провалюватися із безкінечними роздумами.

Цим романом вкотре плюсую свою англоманію, а ще любов до Букерівської премії, яку він отримав у 1989 році. Він вийшов ще до мого народження, але тільки зараз ми маємо цей чудовий переклад Ганни Лелів та видання від Старого Лева (обкладинка Оксани Йориш).

Remains of the Day

Пару слів про екранізацію з Ентоні Гопкінсом та Еммою Томпсон – вона шикарна. Хоча після спілкування із знайомими зрозуміла, що можливо без самого тексту вона не матиме аж такого ефекту. Але після прочитання — маст.


У коментарях приймаю оди до Ішіґуро, або ж ні, враження від прочитання інших його книг. Або ж діліться, що гарного читали останнім часом. Бо ж скучила за вами!)

Головне зображення: Видавництво Старого Лева

Advertisements

4 Comments Add yours

  1. vaenn коментує:

    “Залишок дня” люблю несамовито, треба також собі заради експерименту перечитати 🙂

    Ще “японський Ішіґуро” дуже цікавий. Начебто японський-японський – а придивишся, нєа, японці _отак про таке_ не пишуть (ну, або мені не траплялося).

    Подобається

    1. ksenyak коментує:

      от теж японського страшенно хочу спробувати! а що ти читала/радиш?

      Вподобано 1 особа

      1. vaenn коментує:

        “Художник” виразніший, а “Пагорби” трохи простіші й ліричніші 🙂 Мені обидва романи сподобалися.

        Вподобано 1 особа

      2. ksenyak коментує:

        Записала собі)

        Вподобано 1 особа

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s