Скажімо так, для мене медицина досі ще трішки магія.
Тому Генрі Марш для мене – це чарівник найвищого рівня.
А в цій книжки він говорить про це якраз із протилежної точки зору.
Що медицина – це робота, а лікарі – просто люди.
Ну може не зовсім просто, їм не так вже й легко залишатися людьми,
коли треба вирішувати питання життя і смерті.
Але говорить – це так яскраво, влучно, щиро, що відірватися важко.
Хоча й на перший погляд ця книжка не є чимося цілим, а скоріш фрагментами щоденників, спогадів, обдумувань старшої людини із висоти польоту.
Але під час читання усе ось це із окремих шматків складається у спільний колаж-картину.
Як бути лікарем і бути людиною.
Як долати себе понад усе і попри все.
Як робити помилки гідно, бо не робити їх просто не можливо.
Як…
Ще купа різних “як”, і якщо вони вам не цікаві, то це зрештою просто хороший текст, гарно написаний, чого від лікаря, хай і такого рівня не очікуєш.
Трішки гіркого по собі залишила частина про Україну, але ілюзій тут і не мало бути.
а які гарні книжки про лікарів ви знаєте?
Зображення “Видавництво Старого Лева”
Етажерка 