Читати Жадана зараз ще те завдання. Це автор такого рівня, що про його новий роман починають говорити за півроку. За півроку з’являються чутки, що вже хтось його читав. І це правда. Жадан на одній із презентацій розповів, що розіслав чернетку роману багатьом людям, яким довіряє. Потім вніс правки.
Коли роман врешті вийшов, посипалися десятки рецензій та відгуків. Хотілося від цього усього відгородитися і насолодитися власним читанням. З цим було важко. Звідусіль сипалися короткі відгуки, фото в Інста та рецензії у пресі.
А читати із чистого аркуша роман, про який уже всі поговорили у нашому інфопросторі не дуже комфортно.
Тому я читала його дуже довго. І не лише тому. Тому мені не дуже хотілося писати про нього.
Проте з часом, переглянувши усі можливі відгуки та рефлексії, зрозуміла, що треба.
Бо «Інтернат» — це не зовсім про літературу. Так, якби це був просто черговий роман сучасного українського автора можна було б легко говорити про те, читати чи ні, і наскільки він класний. Але ні. «Інтернат» про війну, яка триває й зараз в Україні.
Знаю, що багато хто, цінує Жадана в першу чергу, як поета. Я це розумію, і також дуже люблю його поезію. І «Життя Марії» це дуже сильна збірка. Але від його прози я отримувала завжди трошки інше. Гумор, в першу чергу. Іронію, простоту стилю. У Жадана люди говорять, як люди. І це дуже приємно на фоні інших літературних творів.
В «Інтернаті» жартів немає. І це зрозуміло чому. Мене це підкосило. Бо я звикла від прози Жадана отримувати легкість. Тут її немає.
Сюжет, мабуть, знають усі. Паша, чоловік років 30, без чітких політичних поглядів нарешті починає бачити, що відбувається навколо. У нього є проста місія. Забрати з інтернату племінника в окупованому місті. Так, півроману Паша іде, потрапляє в різні місця, зустрічає різних дуже бідних та переляканих людей і псів. Він начебто починає щось розуміти, а може й ні. Він починає бачити війну. Не відразу і не поступово. На фоні абсурду, людей у шубах та з пустими валізами, які тікають із власного дому.
Чому роман мені так довго читався? Бо Жадан уміє описувати все так, що ти не відчуваєш це літературою. Що ти відчуваєш, що це реальна війна, і реальні події, які відбуваються тут і зараз.
Я досі дуже рідко і мало читаю книжок про ці події. Можливо, не маю довіри до такої літератури. Можливо, це не дуже асоціюється із читанням узагалі. Тому сприймати «Інтернат», як просто роман, важко, і можливо, не варто. Не обіцяю вам геніального роману, чи читацького катарсису.
Просто читайте, без відгуків, та інста-порад.
Етажерка 