Не лише про війну // «Руїни бога» Кейт Аткінсон

Із особливими книжками так буває. Відгуки пишуться не з легкої руки, повільно, а часом і взагалі губляться серед роздумів та інших книжок. Із “Руїнами бога” Кейт Аткінсон вийшло інакше. Після того, як її попередня книжка “Життя за життям” щонайщиріше мене вразила, очікування були високими. 

Історія виходу українського перекладу Руїн мав приємний ореол. Перекладачка – Яся Стріха (літературознавець, а ще дуже щирий оглядач із класним почуттям гумору та смаком), видавництво – Наш формат, а чарівна обкладинка Маргарити Вінклер. 

Руїни бога
behance.net/margaritawinkler

Щось із цього, або усе разом звело нас, блогерок, докупи (мене, Ксенію, Катю та Люду). Так виник ось цей матеріал в блозі якабу. Свій коментар про книжку залишаю тут.  Історії дівчат читайте за посиланням


У мене є одне егоїстичне побажання до усіх майбутніх читачів цієї книжки — не сприймайте її лише, як книжку про війну. Цей вираз накладає на історію певний тягар, а згодом і відсіює аудиторію. Розумію, що саме зараз цей аспект для нас важливий. Але Аткінсон не така проста, як видається.

«Руїни бога» — це і про війну зокрема. Так, головний герой Тедді Тодд – льотчик в часи Другої світової, так, він описує свої військові будні без жодної романтизації (і це ще одна риса авторки), так, там є відрізані голови, і діти загиблих, яких могли назвати на твою честь.

Але в першу чергу, що робить Аткінсон — вона змальовує життя людини. Із усією цієї непростотою, яка в ньому є. Це не лише війна, а й твої батьки та їх долі; шлюб, не завжди такий, яким ти собі його уяляв; і кохання; і виховання дітей, які також можуть народитися не такими, як ти. І чи причина у вихованні, не так вже й легко відповісти. У книжці прослизає ще одна тема. Батьків-ветеранів. Тедді вочевидь не пощастило із донькою. Вона не омине колючого: «А ти ж теж убивав людей!» Або: «Чому ти не купуєш німецьку кавоварку “Сіменс”? Їх ти теж бомбив?» Вони робили печі для крематоріїв, але це він не пояснює доньці.

«Руїни бога» — це ціла купа, вервечка, карусель, не знаю, яке тут має бути слово, незручних запитань. І не лише до тих, хто вбивав, а й до тих, хто залишився, або просто народився, і ніколи не переживав такого досвіду, а все ж є частиною цього.

Як на мене, цю авторку тому й цікаво читати. Ти завжди читаєш не одну, а дуже багато історій. Врешті «Життя за життям» тому гарний приклад, хоча й в тому романі цей інструмент виставлений на показ.

Заздрю усім, хто ще не читав Аткінсон. Беріться, це не лише про війну. Це про до біса складне життя.

ps. Дуже тішуся, що цю авторку переклали українською, ще й так красиво. Дуже раджу (і думаю, дівчата зі мною погодяться) переклад Ярослави Стріхи. Це той випадок, коли ні за переклад, ні за обкладинку, ні за текст не соромно. Велика вдячність Нашому формату.


Кому читати: Підтримаю дівчат, і також скажу, що гарною напарницею до книжки стане її споріднена історія про одну із другорядних героїнь — Урсулу. Хоча, як на мене, ці книжки різняться. В «Руїнах бога» військовий досвід героя займає дуже багато місця, в Урсули ж досвідів (як і життів) було багацько. А після прочитання першим мені згадався роман ще одного британця — Ієна Мак’юєна — «Спокута». Не буду спойлерити, ви зрозумієте самі чому. Також ми з дівчатами погодилися, що роман буде корисно прочитати після перегляду Нолланівського «Дюнкерку». Особливо, якщо тема пілота в образі Гарді для вас залишилася нерозкритою).

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s