що: дебютний роман директора Центру Довженка Йвана Козленка. Анотація обіцяла про море, кіно та Одесу. Видала Комора.
Танжер – це дуже хитра книжка. Спочатку у мене з нею не склалось, як із самою Одесою) я переживала великий спектр емоцій: від захоплення в описах, до обурення в діалогах. Потім прийшли зноски та коментарі, майже як у книжках пані Оксани Забужко,тобто довші за сам текст. Деякі справді було читати цікаво, ті, що стосуються одеських місць (див укінці цитати), але от історія здалася зайвою (або принаймні її можна було помістити вкінці для охочих), відволікала від сюжету.
Так от Танжер – це історія про хлопця Ореста в Одесі (отут в мене були питання, як Орест там міг опинитись??), хоча й розумію, що це певна алюзія на самого автора. Чим далі, я розуміла, що ніяких пояснень не отримаю.)
Орест одного дня дуже красиво плаває (цю книжку можна полюбити за описи) в морі, і зустрічає чоловіка, який пропонує йому знятися в кіно. Усе звучить дуже загадково і дивно. Далі О. знайомиться із друзями Севи (того чоловіка). І тут починається щось середнє між реальністю і фантазією, бо О. ж письменник!
А ще він дуже хоче створити новий міф української Одеси, але сам п’є, гуляє, тусить, кохається, насолоджується літом, одним словом.
І тим часом уявляє себе героєм роману (роману в двох значеннях) Юрія Яновського “Майстер корабля”. Як автор інтерпритував цей сюжет і переплів їх між собою читайте самі)
Скажу тільки одне, це дуже хитра книжка, яка особливо не вражає сюжетом, але зачіпає дуже важливе, ще й додатки наприкінці такі, що після них вже й не пам’ятаєш, що то за Танжер, а от “Майстер корабля” перечитати хочеться (додатки від Бажана, Георгія Островського та Юрія Яновського, деякі одне одному суперечать). І це, як на мене, непоганий ефект.
Післямова Козленка на мене позитивно подіяла, я стала добрішою до книжки). Автор дуже щиро усе пояснив (і розумієш відразу чому така мова, бо він нею фактично не спілкувався, коли писав), і що це вже не перша редакція, над текстом познущались багато людей. Я от дуже хотіла б почитати саме у першому варіанті, який був написаний за словами Козленка “одеським суржиком”. І ще залюбки б прочитала збірку есеїстики Козленка про море, Одесу і українське кіно, бо здається він може розповісти багато прекрасного.
про книжку у N словах: молодість, степ, море, Одеса, Яновський, Довженко, Майстер корабля, гомоеротика, чоловіча краса, міф.
І декілька цитат:
“Він плив і ні про що не думав, лише губами відчував солонавий присмак морської води. Степовики знають його змалку: з заток і лиманів зноситься в повітря солона пара, що лягає на землю, листя дерев, брунатну шкіру дітей того краю”.
“Пополудневий затишок розлігся на шляху Ореста. Людей він майже не стрічав. Дійшовши до занедбаних сходів, він став підніматись у місто. Зупинився на півдорозі й ще раз роздивився видноколо. Звідки розгорталася наймасштабніша панорама моря й узбережжя. Вода мирно спочивала в низині, залита золотим сяйвом. Жовто-зеленаві, вигорілі на сонці схили плавно спускалися до неї. Далеко з боків у море випиналися два миси, замикаючи за собою велетенську підкову узбережжя. Траса ховалася в зелі, і якби не пошарпана скляна вежа (тут – про скляну шахту ліфту санаторію ім. Чкалова, у книжці довга примітка) з побитими шибками, що спиралися на розтрощений місток, можна було б уявити море таким, яким воно століття тому відкрилося мандрівникам із півночі”.
пс. А ще це безумовно красива книжка, і в-цтво Комора в мене виборює звання одного із найвишуканіших видавництв у плані зовнішнього оформлення. Особливо серед дорослих книжок. Завдяки цьому у мене назбиралось багацько фото із нею, тож записую собі цю історію до пункту 5 #YakabooBingoSumer – прочитана на природі.
Етажерка 