Літня книжка. Ідеальний початок читацького літа

“Літню книжку” тієї самої Туве Янссон багато хто знає завдяки книжкам про муммі-троликів. У мене вийшло все навпаки, із прекрасною Туве познайомилась саме через її дорослі книжки.

Першою, за порадою вже не пам’ятаю кого, прочитала її автобіографічну повість “Донька скульптора”. Ще тоді мені запав її скандинавський стиль говоріння та прохолодна щирість. Досі любов до цієї естетики у мене збереглась. У цій книжці Туве розповідає про своє дитинство, батька-митця, стосунки у сім’ї, життя на острові.

Цього року дуже доречно з’явилась перша україномовна (ну добре, не зовсім перша, френди підказали, що у “2004-ого в “Літописі” виходило її “Вибране” в перекладі Наталі Іваничук і з обкладинкою від “Аґрафки”), але вживу цієї книжечки я не бачила, була б рада знайти).

“Літня книжка” справді про літо, але нічого спільного із дитячими історіями про канікули не має. Або принаймні має небагато.

Попри те, головними героями книжки є дівчинка Софія та її бабуся. А ще мені здається, що фінський острів, на якому вони живуть. У книжці дуже багато співжиття із природою навколо: різноманітними птахами (цитати будуть нижче), рослинами та навіть стихіями.

Сюжету, як такого, книжка не має. Це просто історія про одні канікули, які довелось разом провести цим двом цікавим героїням. Десь на фоні є ще їх тато, але він постійно працює, має пахнючий халат, і одного разу довго повертається додому. Також в одному епізоді ми дізнаємось, що у Софії померла мама. І десь так це стає проявлятись. Але показово ця тема не обговорюється, лише із подій розуміємо, що це так.

Найцікавіше у “Літній книжці” спостерігати за стосунками Софії та бабусі. Вони не схожі на жодні літературні стосунки онучок та бабусь із звичних нам книжок, і в принципі на ті, які часто бувають у житті. Вони спілкуються, як різні дорослі (або майже) люди. І розділяє їх зовсім не вік.

Бабуся і Софія спілкуються про Бога, смерть, граються у різні ігри, прокрадаються у чужий дім, і ховаються одне від одного по кімнатах. Вони заводять кота, а потім міняють одного кота на іншого, а потім знову). Вони втомлюються одне від одного, і разом із тим вчаться.

Ця книжка мала першочергово потрапити у моє весняне бінго, у пунктик книжка “у певному сенсі про вас”. У мене теж була така і не зовсім така неймовірна бабуся, із якою мені часом було цікавіше, ніж із моїми однолітками.

Але стала першою книжкою для літнього бінго, а саме #YakabooBingoSummer_1 – літня книжка (здається, більш очевидного, проте й ідеального варіанту годі й шукати).

Прочитайте її, якщо любите атмосферні історії, скандинавський спосіб оповіді, про стареньких і малих, і щоб відчути, як пахне літо.

Книжка закінчується серпнем, все, як насправді, коли потрібно покидати свою маленьку хатинку під назвою “літо” і налаштовуватись на новий сезон.

“Бабуся спиналася кам’яним схилом, розмріковуючи про птахів. Мабуть, жодній іншій живі істоті не властиво з такою повнотою і драматизмом підкреслювати сутність буття, переживаючи разом з природою усі її переміни, чи зміни пір року, чи погодні перепади, а чи зміни в собі. Вона думала про перелітних птахів, про співи дроздів літніми вечорами, про зозуль. Так, про зозуль вона теж думала. І про великих, пихатих птахів, які велично витають над хвилями, вишукуючи здобич; і про дрібних пташок, крихітних, дурненьких і безстрашних, які на коротко навідуються у ці краї наприкінці літа; і про ластівок, які в’ють гнізда під дахами лише тих домівок, де панує щастя.”  (c)

пс. Особлива вдячність перекладачу Наталі Іваничук. Соромно зізнатися, але я здається вперше читаю її роботу. І це дуже гарно. Саме той випадок, коли зовсім не відчуваєш, що цей текст був написаний взагалі-то іншою мовою.