Щосезону я змушую випитую своїх колег про прочитані книжки) Виходить весело, а цього разу ми ще й сфотографувались. Публікую свій комент, решту шукайте в першодруці на блозі Yakaboo:
Книжкою весни для мене стала остання прочитана, і це була “Кохана” Тоні Моррісон. Чудово вписалась до нашого флешмобу #YakabooBingoSpring у завдання під номером 6 – “класика, яку давно хотіли прочитати”. “Кохана” – у США та світі справді класика, у нас про письменницю серед непрофесійних читачів чули одиниці. Одна із причин відсутність до сьогодні українського перекладу. Моя історія із Моррісон теж почалась не так давно. Пару років тому на курсах із короткої прози ми розглядали тему авторського стилю. Тоді ж на очі потрапив шматок із твору “Джаз” цієї авторки. Декілька речень, опис міста і мені здалось, що це саме та авторка, в яку закохуєшся із першого речення. Тоні Моррісон – одна із найвизначніших афроамериканських письменниць. Вона не пише про легке і приємне. “Кохана”, попри свою назву, це дуже страшна історія, сюжет якої реальна історія з газети. Про те, як темношкіра жінка-рабиня пішла на вбивство власної маленької доньки, тільки, щоб ту не забрали в рабство. Можливо, якби ця історія була написана у стилі реалізму, вона не звучала так би переконливо. Тут є від магічного реалізму. І пасує до цієї історії він дуже вдало. Згадуючи слова літкритика Євгенія Стасіневича, про страхіття не можливо розповідати у реалістичному стилі, це має бути або казка, або бачення дитини, або щось нереалістичні, тільки так можна передати увесь жах і не зійти з розуму. “Кохана” – як на мене, належить до обов’язкового читання, щоб ще раз прочитати про рабство, і про нього не забувати, а також гарний шанс, щоб познайомитись із ще одним Нобелівським лауреатом.
Також цієї весни у мене були комікси. Артем Літвінець приніс почитати “Сагу” Брайана К. Вона та Фіони Степлз, дві частини проковтнула за два вечори. Як тільки відкриваєш першу сторінку, відірватися важко.
Це такий собі фантастичний переказ історії Ромео та Джульєтти, тільки у цьому разі, вони із різних планет, які ведуть одна з одною дуже криваву війну.
Фактично вороги Марко і Алана, не лише закохались, але й народили дівчинку. Саме вона і розповідає історію своєї появи, те, як її батьки виборювали (у прямому сенсі) право на існування. На них полюють усілякі кіллери (художниця Фіона Степлз дуже реалістично і страшно їх зобразила, я все чекала, що вони мені насняться)), їх охороняє дух дівчинки із половиною тіла, їх розшукує невідоме створіння королівської крові із телевізором замість голови. Це дуже сучасний, часом брутальний, яскравий комікс, із чудовим почуттям гумору, неплоскими героями та гарною ідеєю. Чекаю наступних частин).
Також була ніжна та романтична історія “Наші душі вночі” Кента Гаруфа, новинка #книголав. Про неї докладно писала в огляді. Та підліткова історія про сором’язливого Чарлі від Стівена Чбоскі. Тоді ж переглянула і фільм, який в порівнянні із книжкою, видався мені спрощеним. Також була біографія Інґи Арвад, ілюстрована книжка про Тараса Шевченка, та роман про “Вегетеріанку” Хан Канг. Про них усіх розповідала у відеооглядах.
Далі планую підтягнути завдання до бінго. Найближчим часом читатиму оповідання “Усмішки долі” від Адама Джонсона, зараз дочитую “Небудь-де” Ніла Ґеймана (підходить під пункт 4 – фантастика), новий роман Салмана Рушді для завдання 24, для котячого завдання під номером 2 підготувала книжку Міхаеля Енде із довжелезною назвою “Диявольськигеніальноалкогольний пунш бажань”. А для корисного нон-фікшину потрапили до рук “Інноватори” Волтера Айзексона, і попри великий об’єм, гадаю справлюсь із ними швидку. Дуже потрібна та цікава книжка про людей, які створили наше теперешнє і формують майбутнє. А далі побачимо:)
Етажерка 