Якби Ромео та Джульєтті було за 70

Публікую свій відгук, який писався для блогу Yakaboo. Фото із нашого Інстаграму, зазирайте, там у нас красиво:)


Наскільки банальними є історії, які такими виглядають на перший погляд? Це питання виникає після прочитання дуже короткої, легкої, приємної на дотик книжки “Наші душі вночі” Кента Гаруфа. Для автора це була остання історія та видана книжка, і ця легкість зі сприйняття світу дуже відчувається. Але чи насправді вона є такою легкою, якою видається на перший погляд?


Одного вечора Едді завітала до будинку Луїса із дивним запитанням. Чи хоче він, Луїс, приходити до неї вночі та спати разом у ліжку. Нічого непристойного – лише порятунок від пітьми та самотності. Йому страшно. Але за пару днів він бере в торбинку піжаму та зубну щітку і приходить до неї. Вночі, щоб ніхто не бачив. Опиняється поряд з іншою людиною, звикає до її запахів, голосу, присутності.

Жінка та чоловік рятуються від самотності, жінка та чоловік починаються жити разом та закохуються. Це була б проста історія, якби їм обом не було за 70, і в них обох не було цілого життя за спиною. З коханням, розчаруваннями, горем, дітьми, онуками та власними замовчуваними історіями. Більшість людей із таким багажем не хочуть, чи просто не мають сил розпочинати щось нове та знову дарувати любов, виховувати та дбати.

Американці із маленького міста Голт штату Колорадо (вигаданого Гаруфом, яке і стало місцем проживання для героїв більшості його романів) вдова Едді та вдівець Луїс кидають виклик життю, яке їх оточує. Це викликає легку посмішку, адже ну що за кохання може бути у старих? От підлітки так, от Ромео і Джульєтта, оце пристрасті!

Але в цій історії, якраз справа не про пристрасть, жагу, секс чи інші похідні речі, які у нас заведено асоціювати із коханням. Це, за словами однієї із найвідоміших фентезійних авторок у світі Урсули Ле Ґуїн, історія про чисте щастя. Таких історій справді зараз рідко де зустрінеш. Щастя вийшло за межі того, що зачіпає, збуджує уяву, та керує сюжетом.

А для Едді та Луїса воно стало головною мотивацією. Не страх померти наодинці. Не цілковита всепоглинуща зацікавленість життям дітей. Ні, обоє розуміють, що діти вже дорослі й в них своє життя. На жаль, діти цього не зрозуміли.

Двоє закоханих старих у книжці “Наші душі вночі” переживають справжній опір свого маленького провінційного суспільства. Сусіди про них пліткують позаочі, а деколи відкрито в очі говорять, про їхню “зухвалість”. Син Едді негативно сприймає Луїса, вважає, що той хоче спадку самотньої жінки, а згодом навіть забороняє їм бачитись. Водночас Луїс так сильно полюбив його власного сина, і ставився до нього як до рідного онука. Цей момент зачіпає найбільше. Адже сам син Едді дуже нещасливий в шлюбі. Його дружина тікає від них із сином. А право на щастя матері він не те що не приймає, він навіть не може собі його уявити. Можливо, так і ми рідко, коли можемо уявити, що старенькі також мріють про щастя, і сприймаємо, як дітей.

Але на відміну від Ромео та Джульєтти, де все через легковажний вік, або й зумисно перетворюється на трагедію, ці двоє уміють ладнати з обставинами навколо. Вони спокійно сприймають дійсність, та чекають, коли вона стане для них привітною.

Кент Гаруф дуже легко будує оповідь. У цій книжці мінімум описів та відгалужень. Це історія про двох людей. Не більше. Епізоди дуже кінематографічні, діалоги готові відразу потрапляти до фільму. І не дивно, що екранізація потрапить на екрани вже в липні цього року. Головні ролі випали Джейн Фонді та Роберту Редфорду. Режисером стрічки став індус Рітеш Батра, автор ще однієї екранізації відомого твору “Відчуття закінчення” Джуліана Барнза.

OSAN 2082.tif
Фото: Live for Films

Щодо українського видання. Приємно, що новеньке видавництво #книголав видало на перший погляд таку ніжну та зовсім не гучну історію. Дуже гармонійною є обкладинка, яку створив Ілля Стронґовський. Відтінки спокійного синього кольору та багатошаровість, наче заспокоює водночас і дає зрозуміти, що не все так просто. Переклад не викликав запитань, окрім одного моменту, коли неочікувано в американському місті виникла “маршрутка”, не зовсім доречне перекладацьке рішення. Переклала роман Ольга Захарченко, яка працювала над перекладами книжок “Долі та фурії” та “Маленька паризька книгарня”.

Читати: Наші душі вночі. Уривок із новинки видавництва #книголав


Книжка пасуватиме до вечірнього читання, хоча й вистачить її максимум на декілька вечорів. Достатньо легка та водночас зачіпає важливе. Сподобається усім, хто любить історії маленьких міст, романтичні, проте небанальні сюжети, легкий стиль та лаконічність.

Якщо сподобається, можна сміливо братись за творчість Елізабет Страут, зокрема її “Олівію Кіттерідж”, читати оповідання Еліс Манро, та прочитати один із найбільш визнаних романів Джуліана Барнза “Відчуття закінчення”. 


Джерело: блог Yakaboo

Advertisements

One Comment Add yours

  1. Олена коментує:

    сумна і романтична історія.. дитячі травми роблять нас кращими.чи навпаки егоїстичними навіть до близьких та рідних. страх смерті літньої людини може перекрити тільки любов. любов до чоловіка чи онука.

    Вподобано 1 особа

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s