Підсумки 2016. Книжки, серіали, музика

Перенесла звіт із Фейсбуку, який писала напередодні Нового року з телефона у диких умовах. Ще й трішки про кіно та музику додала.


2016-й насправді виявився дуже активно-подієвим роком. Це був рік випробувань для Етажерки і для мене особисто. Рік, за який я спробувала вести водночас два проекти-блоги, і не скажу, що це було легко, але цікаво точно. На жаль, в більшості випадків страждала Етажерка. Бо ж Якабу вимагає більшості часу, майже весь. Тож в наступному пообіцяю собі виправитись, і надолужити із особистим блогом.

Також це був рік виступів, круглих столів, подій, серед яких здається головною є наша зустріч-тусівка книжкових блогерів. Це був гарний для нас шанс виговоритися, та побачити на власні очі людей, яким не байдужі книжкові блоги. Також це були зустрічі в університетах, на Гогольфесті, та навіть телебаченні))

%d0%ba%d0%bd%d0%b8%d0%b6%d0%ba%d0%b8

У 2016-му я черговий раз провалила челендж на Goodreads – замість обіцяних собі 70 книжок, прочитала на 55. Цьому є два майже логічних пояснення)) перше – моє неадекватне сприйняття своїх можливостей (а ще на час встановлення челенджу я не мала фултайм роботи, і дійсність сприймала по-іншому). І друге пояснення: товсті книжки! Я не могла їх оминути) якби цю кількість сторінок конвертити в 200-300 романи, то думаю біля 70 нашкреблось би).

Книжка року – усе-таки не 2016 року, і це Кейт Аткінсон “Життя після життя”, це той варіант, про який якось писала Таня Синьоок – що після прочитання не можеш заснути від відчуття щастя, що існує література.

Найкраща українськи книжка. Тут завжди все складно. І з “Але”.
Найживішою для мене виявилась “Баборня” Мирослава Лаюка. Не скажу, що я не очікувала багато від цієї книжки, очікувала. І не скажу, що розчарована).

Ще одним приємним відкриттям стали детективи 20-х років “Постріл на сходах”. Ось цікавуща українська література, якщо ви шукаєте).

Дебют/здивування – це книжка, яку ще прочитала ще в рукописі, і вона стала для мене показником, як треба працювати над креатів райтінг. Це “Лінія зусилля” Таіс Золотковської. Це дуже чіпляюча історія про дорослішання, єврейську спільноту, прагнення втамувати свою злість, відвагу змінити своє життя. Книжка написана російською, але має український переклад.

Перекладна проза – тут було насправді багато хорошого, але найбільше вирізняється “Сатанинські вірші” Рушді, про них вже багато було розмов. Та передостання прочитана мною книжка в році – “Олівія Кіттерідж” Елізабет Страут (КМ-Букс), історія, яка вразила мене у вигляді серіалу, і ще більш у вигляді книжки (я писала відгук на Гудрідз, за можливості закину в блог). А також “Ляля” Яцека Денеля, тут моя любов до автора та польської літератури підвердилась та підросла, а спосіб оповіді та маркесівський стиль лише прибільшили мій захват. Чекаю з нетерпінням нового перекладу Денеля, незабаром має бути.

Нон-фікшн – Ася Казанцева, бо це дуже поживний та веселий науч(наук)поп, який вчить дивитись на себе трішечки простіше. Та “Шосте вимирання” Елізабет Колберт, про надзвичайно цікаве та важливе – природні зміни нашої планети, написано гарним стилем, нагадує статті NG. А також додам сюди фейсбук-книжку Богдана Логвиненка про його подорожі Південно-Східної Азією, це дуже надихаюча штука в прямому сенсі (після неї ми наважились на мандрівку в Індію).

Жанрова “Світила” Елінор Каттон не зовсім нагадують суто жанровий детектив, але за виглядом, саме такими і є. Цю товстезну книжку було дуже цікаво читати осінніми вечорами.

Видавництва – здивували якістю, вибором видань та адекватністю Віват (за Казанцеву, Зіталера та подорож Шеклтона) та КМ-букс (за Страут та Вегетеріанку). Рідна мова – за Каттон та Кота Боба (ще до Манюні хочу нарешті дібратись). ВСЛ – за Баборню, Логвиненка та старанність. Дякую, що робите прекрасні книжки!

Коротка проза – збірка “Невимушені”, за досить високу якість усіх оповідань та Едгар Керет “І раптом стукіт у двері” за дуже нетипові історії, від яких хотілось сміятись і дивуватись водночас.

Розчарування із правом на другий шанс – Франзен, чому розписала у блозі. Сюди ж потрапляє Ентоні Дорр.

Теорія літератури – безсумнівно “Теорія літератури” Соломії Павличко. Це маст для тих, хто цікавиться темою.

Поезія“Життя Марії” – саме такий Жадан, якого я люблю. Тут я писала про РоздІлові, власне для цього матеріалу я нарешті прочитала збірку.

Дитяче“Кораліна” Ніла Геймана, я нарешті її прочитала! Сподіваюсь в наступному буде більше дитячих книжок.

Прочитане англійськоюЕлена Ферранте, перша книжка. На щастя, англ переклад дуже гарний, і читається легко. Сподіваюсь друга спроба з українським буде вдалою.


КІНОШЕЧКА 

%d1%84%d1%96%d0%bb%d1%8c%d0%bc%d0%b8

Звісно я не лише читаю книжки, а як і будь-який фанат гарних історій ще й помішана на фільмах та серіалах. З часом зрозуміла, що мені практично байдуже який жанр дивитись (ну крім горорів, їх моя психіка, на жаль, не завжди витримує), аби було гарне кіно та історія. Із сучасними серіалами ситуація та сама, і часом ще краща. Тож, що я цікавого дивилась у 2016-му:

Молодий папа / Young Pope – шикарнючий, естетський серіал, який може шокувати і не викликати огиди. Джуд Лоу – здається нарешті у нього з’явилась гідна роль (досі я як актора його не помічала). Соррентіно – естет на 200%. Ще й катарсис обіцяє наприкінці. І мені чомусь зовсім не хочеться його порівнювати його із “Картковим будиночком”, бо суть мені здається взагалі протилежною.

Аббатство Даунтон – да-да, не смійтесь, я довго впиралась і не збиралась дивитись цей серіал, бо уявляла його зовсім інакше. А тут така краса, і вишуканість, і історія, як я люблю, і ці герої, яких ледь не родичами під кінець вважаєш. Єдине, що не можу пробачити авторам, оце тотальне нищення класних героїв (я розумію, що часом це просто через те, що актор пішов із серіалу, але виглядає дуже холодносердечно). А ще Аббатство – це ж про сім’ю та Британію, це дуже нагадує ту саму Кейт Аткінсон та “Життя після життя”.

Війна і мир / War and Peace – бібісішна екранізація, деякі актори із Даунтону, якась дуже сердешна і чудова, можливо не дуже у стилі Толстого, можливо трішки театральна і постановочна, але який же Делано прекрасний Безухов! На цій екранізації продовжується моя довга історія “подивись мільйон екранізацій “Війни і миру” не читаючи”.

Корона / The Crown – дивилась після Папи, так цікаво, деякі епізоди, зокрема із коронацією, або на початку із королем Георгом взагалі прекрасні. Але от ця вибачте “відморожена” Єлизавета щось зовсім у мене не викликала захвату. Хоча зроблено прекрасно. Звісно чекатиму другий сезон.

Ще цього року  у нас був Breaking Bad, який ми так і не додивились, мої нерви вже геть були розхитані, і кількість художнього задоволення під кінець ставала все меншою. Хоча перші сезони прекрасні, що не кажи. Я такого кайфу від картинка+музика+ідеальний кадр давно не отримувала, ну потім був Папа і це та сама історія, але більше краси. Потім був Солл (Better Call Saul), і це теж було добре, бо наче уся та міць абсурдності ще більше загусла і стала інтенсивнішою, та й Боб Оденкірк, один із тих акторів, які ідеально грають лузерів. Загалом з’являється так багато гарних серіалів, що й фільм не завжди хочеться дивитись.

Cеред довгого метру згадаю останнє переглянуте із захватом. Це було “Прибуття/Arrival” Вільнова. І лише переглянувши його я дізналась, що це виявляється екранізація “Історії твого життя” Теда Чана (американського фантаста китайського походження). Звісно після захотілось почитати. Такого зворушливого, філософського, тонкого кіно про прибульців (хоча це ж зовсім не про них) я давно не бачила. Із смішного були “Круті чуваки/The Nice Guys” із стареньким Расселом Кроу та Раяном Гослінгом (який мені набагато більше подобається в такому амплуа, ніж у вигляді ідеального красунчика). Також був “Містер Фантастік”, який зачепив за живе. Та британсько-наркоманський (це я маю на увазі стиль) у жанрі трагікомедії (але якої ж!) “Палає, палає, палає”, чудове кіно однозначно. Так смішно про смерть я давно не бачила і не читала. Здається, в такі моменти я ще більше розумію свою захопленість британською культурою.

Також ще згадала “Джульєтту” Альмодовара, бо це все-таки Альмодовар та й з Еліс Манро вкупі. Що тут ще додати. Любасики як вони є).

Зрештою, добре, що для книжок є Goodreads, бо для кін я намагалась вести IMDb, але щось у мене не так старанно виходить. Тому цілком можливо я щось проґавила. Але усі найяскравіші точно тут є.

із старого не 2016-річного, але переглянутого саме тоді – фільм, який став моїх майже улюбленим, і який я встигла три рази з невеликими перервами переглянути – це Little Miss Sunshine. Це в певному сенсі ідеальний для мене фільм – тут про сім’ю, тут класний гумор, тут є мандрівка, тут є класний ще малий Пол Делано, і класна музика. Якщо ви ще ні, то я вам аж заздрю:)


МЬЮЗІК

%d0%bc%d1%83%d0%b7

Цей рік видався напрочуд гарним у відкритті нових українських груп, які оновили віру у музіндустрію. Звісно, навряд чи я сама ці прекрасні групи сама б десь знайшла (або не так швидко), якби не мій муж, який перманентно моніторить усе гарне, що з’являється в сфері української сучасної музики. Тому мій невеличкий плейліст із гуртів, які я люблю та раджу:

Blooms Corda – найдзвичайно лірична, джазова, меланхолійна музика, із неймовірними текстами (я тут маніяк, бо не можу слухати музику із поганими словечками, є таке). Хлопці, а точніше Данило Галіко (який і співає, і пише тексти, і малює обкладинки, і власне зліплює це все докупи) з Києва. Були на концерті, кайф ще більший.

Улюблена пісня (одна з, бо насправді люблю багато у них):

Tik Tu – здається, відкопали їх під кінець минулого року, і відразу такий вибух. Щось схоже на моїх улюблених Zapaska, але навіть (вибачте) трішки крутіше. Дуже екзотична, урбаністично-природня музика, і тексті, які потім крутяться в голові. 

Вагоновожатые – ці тексти дуже цікаво слухати. бо це поезія. а ще це дуже атмосферна електронщина. додаткове задоволення отримала, коли відвідала кінопоказ чорнобілого фільму 1930-х під живий виступ гурту. Це було незабутньо. А ще під них добре працюється.

LATEXFAUNA – а в цих рєбяток все дуже ок із почуттям гумору. Кожне прослухане інтерв’ю, концерт та пост у фб, це мільйон посмішок. Іронія, абсурд та куниці. Випробувано на хіпстерах. Слухайте!

ONUKA – ви скажете ні разу не відкриття, але саме в 2016-му до мене дійшло, що я Онуку не просто люблю, а щиро захоплююсь. Це тип митця, до якого виникає повага. Ну і пісня, яка була дуже багато разів прослухана.

Peter and the Wolves – це проект Петі Чернявського (гітарист Океан Ельзи, але на ОЕ це не схоже, якщо що) спочатку сприйнявся мною із насторогою. Але, коли був прослуханий декілька разів на ранковий сонний настрій, потрапив у мій плейліст.

Є ще смішний, ще дуже молодий проект ADAM, який теж раджу якось слуханути, ця музика чіпляє в першу чергу щирістю. І звісно ще було багато неукраїнської муизки, але це може якось наступного разу.

псс. якщо вам цікаво читати мої пости не лише про книжки, але й про кіно, музику та серіали, маякніть).

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s