Світила понад усе

Жовтень почався із великого дочитування. Це були Каттон і Колберт. Про другу розповім згодом. До Каттон так просто і без флеру цієї книжки важко підійти. Тож, коли у мене в руках опинились “Світила” думок вже було багацько: наймолодша переможниця Букера, із Нової Зеландії, 800 сторінок!, книжка, де героїв 12 плюс, де усе пов’язане із астрологією, а дія узагалі відбувається в середині XIX століття в Новій Зеландії, і це про золоту лихорадку.

Чомусь усі ці розмови навколо “Світил” створюють враження, що ця книжка важка для читання, що її оттак не візьмеш і не зануришся в неї. Що скоріше потрібна кирка для ламання каменю, аніж купальний костюм. В реальності усе виявилось навпаки.

“Світила” – це впершу чергу цікавий текст. А ще, не дивуйтесь, дуже легко написаний. І піду ще далі – це справжнісінький детектив. Але це більше, ніж просто детектив, і в тому його чарівність.

Текст, у якому спершу, і майже до кінця здається, що є 12 головних героїв. А врешті виявляється, що головними можуть бути лише світила.

Текст, в якому є герой, якому переповідають усю історію, і він її має звести докупи, ще й допомогти її вирішенню,  повія із купою таємниць та великим коханням, жорсткий котрабандист-майже пірат, чарівна для більшості чоловіків жінка із шахрайським характером, пастор, якого цікавлять усілякі таємниці, закоханий і романтичний опіумніст, представник племені маорі, який прагне справедливості, жорстокий власник в’язниці, два китайці, обидва із заплутаними біографіями, і ще багато чого цікового. І все це на фоні маленького міста, таємниці в якому, узагалі не мають права бути таємницями.

Для мене “Світила” – це історія про те, що будучи причетним до будь-якої події ми лише бачимо її якусь невеличку грань (наче в діаманта, тут йдуть асоціацїі із коштовностями, але не золотом, воно більш прямолінійне). Книга про те, що ми знаємо лише якусь частину історії, а не її усю.

У цьому тексті дуже приємно знайомитись із героями. Каттон про кожного розповідає настільки прискіпливо, зображає риси обличчя, одяг, біографію, і якусь одну із рис характеру, характерну саме цій людині. Вони усі герої (не зовсім реальні люди) звісно. Але дуже яскраві та, як би це не дивно звучало – реалістичні.

І саме цьому, а також динамічному сюжету, “Світила” більш схожі на серіал, ніж на роман. Вони настільки кінематографічні, що чергове вечірнє читання (а цю книжку читала саме вечорами, її вага не дозволяє кожного дня тягати в сумочці) перетворюється наче на перегляд чергової серії улюбленого серіалу. Чула, що екранізацію готують, і дуже сподіваюсь, що вона буде гідною.

Читачі скаржаться, що книжка залишає багато хвостів, що не всі сюжеті лінії до кінця розписані і пояснені. Так, прихильникам ясності буде важко. Але, як по мені, у цій недописаності якраз і є шарм Світил. Адже це не історія сама по собі, а ціла купка історій про одну історію, але з дуже різних ракурсів. А якщо взяти докупи усі ракурси, то дуже важко дійти правди.

І про формальне. “Світила” – це текст, де описи до розділів стають все більшими, і в кінці перевершують саму історію, а самі розділи все меншими (так, вони відповідають фазам Місяця). Де “про що” стає головнішим самих подій. А початок є закінченням, і навпаки.

Дочитуючи, я все згадувала Галину Юзефович, яка в огляді цієї книжки написала, що читач буде жалкувати, коли закінчиться ця довга і заплутана історія, і саме в мене така була реакція. Бо мені все хотілось, щоб ця історія тривала й далі. Все, як із улюбленими серіалом.

І додам про видання. Український переклад “Світил” вийшов у ще молодому видавництві Рідна мова. Мене дуже приємно вразила ця робота. По-перше (адже це зараз одна із найболючіших тем), книжка має дуже гарний переклад. Переклав Володимир Панченко. Раніш про цього перекладача я не чула. А погугливши, виявилось, що він ще й викладав в моєму університеті. Тільки, на жаль, мені не пощастило слухати його лекції. По-друге, видання має чудовий білий папір (і єдиний його недолік – це вага), по-третє, видання має оригінальну обкладинку, і це дуже гарне доповнення. Я звісно прихильник, щоб у нас були свої гарні якісні дизайнерські обкладинки, але якщо робота зробилна “аби”, то краще хай вже буде оригінал. Тим паче, він красивезний.