Мій спокійний Форум видавців 2016

Чим відрізнявся цей Форум для мене від усіх попередніх, так це спокоєм. Я не поспішала встигнути на усі заплановані події (і навіть не здивувалась, що на один час заплановано цілий газетний розворот), не поспішала купити усі бажані книжки (і купила їх аж дві: “Забуття” Тані Малярчук і “Сатанинські вірші” Рушді, плюс ще чоловік одну – репортажі Майка Йогансена) Не поспішала загалом, а насолоджувалась суботньою нельвівською погодою, смачною кавою та форумською метушнею.

Але якщо серйозно і по-пунктах, то:

1. Мене потішила кількість перекладних новинок, про що я говорили вже не раз, і не двічі, і це власне самої події не дуже стосується напряму. Тому за це цьогорічному Форуму плюс.
2. Про події. Щиро кажучи, цьогорічний Форум мені видався трішки нудним. Те саме і стосується зіркових гостей. На жаль(чи на щастя) я не фанатію ні від Джордано, ні від Вишневського, ні навіть від Бегбедера (а на Яцека Денеля, якого я дуже хотіла послухати, ми не встигли). Єдине, мене потішила Ася Казанцева. Але її зіркою важко назвати, принаймні у нас. І більше задоволення отримуєш від читання її книжок, а не від обмеженої часом лекції. Хоча й це теж було класно. І якщо Ася ще щось таке буде проводити в Києві, однозначно піду. А так поки раджу її книжки, якщо ви звичайно спраглі до научпопу.
3. Отримала задоволення від деяких локацій. Я вперше була в Першій львівській медіатеці і в Communі, обидва місця мені дуже сподобались. Складається приємне враження, що Львів осучаснюється.
4. Мені не сподобались програмки у вигляді газети, і те, що додаток зробили тільки для Андроїду. Пояснювали, що не вистачило часу. Ну таке. Для Арсеналу додаток зробили пару років тому, і це значно полегшує блукання подіями.
5. Мені не сподобались автограф-сесії в залах Палацу, де така автограф-сесія унеможливлює будь-який рух.

За два дні я встигла відвідати п’ять подій (чоловік ще був на двох презах без мене).

–Презентація апофеозного роману Салмана Рушді “Сатанинські вірші”. Я дуже чекала виходу цієї книжки, бо люблю Рушді по-перше, по-друге, знаю усю цю історію із романом (читала “Джозеф Антон”). Врешті, хто читав цю книжку майже нічого нового на презентації не почув. Майже, бо цікава була історія Олега Жупанського про заборону презентації перекладу “Опівнічних дітей” в університеті у Львові через протести мусульманської спільноти. Цього разу ніякої уваги до події не було. Хіба крім дивних історій про зниклого лектора (який захворів, наскільки я знаю) і такого ж дивного зникнення перекладача перед самою презентацією. Я дуже хотіла нарешті побачити Тараса Бойка, тому розчарувалась. Але книжка вийшла, і це перемога. Не дочекаюсь, як почну читати). Додам, що людей на презентації було мало. На жаль, у нас не знають, хто такий Рушді (жіночка в черзі була певна, що він француз).

-Другою була зустріч із Вітеком (Вітольдом) Шабловським у Коммуні. І на диво, ця зустріч була однією із найвеселеших та найцікавіших. Вітек дуже цікавий репортер. “Нашу маленьку ПНР” я раджу майже усім своїм знайомим. Після зустрічі захотіла прочитати “Убивцю з міста абрикосів” про Туреччину (тим паче, там є розділ про політику країни із ракурсу вусів Ердогана). Публіка була зацікавлена, перекладач старанний, модератор веселий (Остап Сливинський), та й була змога попрактикувати слухання польської. Отож, Шабловський щиро сподобався. Ще й жанр улюблений.

-Третьою була зустріч із Юркі Вайноненом, фінським письменником. Він мене зацікавив після інтерв’ю, яке в нього взяла Богдана Романцова. В реальності ж його було не надто цікаво слухати. Не знаю, у чому була проблема – чи в тому, що автор говорив нерідною мовою (англійською), чи просто це не його жанр. Бо за описом творчість його має бути цікавою. Це сюрреалістичні новели. Вайнонена порівнюють із Кафкою, надихається Далі. А ще він голова спілки письменників Фінляндії. І чомусь саме цього стосувались більшість питань. А може ми пропустили найцікавіше, бо запізнились(

-В неділю я пішла на лекцію Асі Казанцевої в Першу львівську медіатеку. Було багацько людей. Гарний зал, купа молоді, і весела Ася. Розповідала про потуги науки у бік читання думок. Почала з того, що пояснила нащо це – у першу чергу, щоб допомогти паралізованим людям. Про мишачий інтернет та різні цікаві досліди із томографом. Асю слухати цікаво, особливо, якщо ти гуманітарій (це я про себе). Мені імпонує її гумор, і стиль розповіді, хоча певна, що багатьом він не надто подобається.

-Другий і останній мій захід був – це презентація антології ДНК в Театрі Курбаса. Я цей театр страшенно люблю (у першу чергу, бо він такий древній), і була в ньому вже на купі дуже різних подій під час різних Форумів. Ця презентація для мене була недовгою, бо я знову запізнилась. Йти від медіатеки до Курбаса наче недалеко, але якщо попередню подію затримують, то важко поєднувати любов до Жадана і Казанцевої. На презі були також Фоззі та Кідрук. Ідея антології досі мене інтригує, і хоча я певна, що це не шедевр, але часом такі експерименти читати цікаво. Жадан переповів своє оповідання. Поясню ідею, перший письменник (Жадан) вигадував історію, наступний мав її продовжити, і так по списку. Усе завершував Кідрук. Так як Жадан та інші були не зовсім тверезі (якраз проходила повз, коли він допивав на сходах вино), то преза вийшла дуже смішною і зовсім-зовсім несерйозною. А ще один із фанатів мені нагадав Кевіна Спейсі, звідки і виникло це фото:

Ми ще хотіли піти на презентацію Андрія Любки “Кімната для печалі”, але треба було там чергу займати, як і на Бегбедера. Локація Меридіану мені здалась цього року не дуже вдалою, рахуючи скільки людей хотіли запхатись у це кафе.

Я зовсім не розчарована Форумом, бо це для мене впершу чергу атмосфера осіннього Львова, пару гарних книжок, і зустріч із хорошими людьми)) Усе це вдалось, із деким бачилась вперше, не дивлячись на тривалу дружбу у соцмережах. Оце власне і вважаю головною його подією.

Гарних книжок, лагідної осені

пс. А цей кіт зараз справжня зірка у Львові, у нього фанів більше, ніж у Бегбедера))