book of the week: | Велике дочитування та Елегантна їжачиха

Розпочну із того, що сьогодні нарешті дочитала цю прекрасну глибу (яку можу собі тільки уявити, бо читала в електронці) “Словник Лампрієра” Лоуренса Норфолка. І що я вам скажу, це було варте того! Звичайно, мене зрадницьки підвели мої прогалини в знаннях із античної літератури. Тож, якщо теж кульгаєте в цій темі, раджу братись з підготовкою. Хоча можна й примітки наприкінці читати, їх там сторінок з 50))

А загалом це роман мрія для шанувальників чистого як сльоза постмодернізму. Норфолк там стільки всього закопав, що не всі точно, а я тим паче, усе те здатні розкопати. Символів ціла купа – числа, імена, історії.  А ще круте закінчення, не буду розповідати, бо це вже чистої води спойлер. Тож, попереджаю і заохочую, якщо любите розумних британців, багатослів’я, XVII століття,  Лондон, грецькі міфи, складні шахові партії та цікавущі складні тексти – вам сюди)

Трішечки більше про сюжет і героїв читайте в моєму попередньому book of the week.

А цього тижня паралельно із Словником я майже випадково взялась читати “Елегантну їжачиху” Мюріель Барбері. Знаю, що вже майже усі її давно прочитали, ще й в українському перекладі. Але якось вона від мене тікала. І от в бібліотеці знайомої вона подивилась на мене і сказала: “візьми мене”) Ще й була годинка вільного часу. Я давно хотіла підчитати чогось французького, хоча б заради розбавляння британців і американців.

У книзі йде оповідь від двох героїв – дуже нетипової консерьєржки із глибокими знаннями філософії (оце мені подобається) та від дівчинки-підлітка із багатої сім’ї, яка вирішує, що жизнь тлєн і треба кінчати життя самогубством (що подобається мені менш, але все таки щось цікаве у цьому є, а ще вона мені нагадує чомусь доньку Бога із “Наднового заповіту”). Загалом для мене французи (література і культура загалом) – це відпочинок. Вони якось уміють усе перетворювати в легкість, часом впадаючи у фаталізм. Але й той фаталізм усе рівно якийсь милий.

Поки у книзі я зацінила – цікавих героїв (а я на це легко купуюсь), легкість оповіді, зручну структуру та декілька пасажів про котів та собак. Консьєржка Рене явна собачатниця, і тут я її розумію прекрасно. Плюс від імені дівчинки є смішні роздуми про котів, як фетиш. Тож етенш, книжка може не сподобатись котолюбам! Поки це усе, бо лиш почала, наступного тижня розмовім про Їжачиху більше, ще й нарешті дізнаюсь, до чого тут така назва.)