books: | Підглядання за Сьюзен Зонтаґ

що:  Сюзен Зонтаг “Заново рожденная. Дневники и записные книжки 1947-1963”, в-цтво Ad Marginem, Москва

кому: шанувальникам Зонтаґ, усім культурно-збоченим людям, якщо любите читати щоденники

навіщо: познайомитись із відомою філософинею, відпочити від художки, зазирнути до душі американського інтелектуала 40-60х років, дізнатись, якою Зонтаґ була в підлітковому віці

---

 

Від самого імені Сьюзен Зонтаґ у персон дотичних до культури відразу виникає трепет. При тому людина не була відома своїми художніми творами, хоча писати намагалась, і навіть щось виходило. Я давно хотіла почитати Зонтаґ, але ніяк у мене руки не доходили. Пару років назад на Арсеналі я відхопила книжку рос. видавництва (вже тоді це був злочин, але я не змогла втриматись) із цим чарівним ім’ям на обкладинці.

Книжка виявилась щоденником Зонтаґ за 1947-1963 рр. під назвою “Заново народжена”. Щоденник видав син Зонтаг вже після її смерті.

Щоденники читати це справа досить інтимна, навіть у деякому вигляді злочинна. Тому так просто підступитись до книжки не вийшло.

Але був вечір із поганим настроєм, і відсутністю бажання до спілкування. За перший присіст я прочитала 170 сторінок. Ось так просто на рівному місці. І тут варто поговорити про нашу таємну любов до чужого життя, підглядування, щоденників, навіть пліток. Це своєрідне гілті плеже от так поринати у чиєсь інтимне життя, а коли це ще й Зонтаг, то нудно точно не буде.

Щоденник починається, коли їй було 15 років. І от тут виникає перший трепет і шок. Бо від думок, які роїлись в підлітка-Зонтаг йдуть муравлі по шкірі. А ще вона народилась в один рік із моєю бабцьою. І тут знову накочується різність світів і цивілізації, не дивлячись на один рік.

Мабуть, щасливих щоденників не буває. Бо нащо тоді взагалі його вести. Тому й ця книга є скоріше зібранням – думок, творчих замальовок, списків книг та кін, які збиралась передивитись Зонтаґ, та терзань нещасливого кохання. Вона кохає різних жінок, тікає до Європи від сина і чоловіка, повертається, страждає, шукає себе.

Найбільше логічне запитання у цій книзі виникає від того, що Зонтаґ вийшла заміж і народила сина вже будучи гомосексуалісткою. На цей рахунок у книзі немає пояснень. Чому вона наважилась на шлюб із чоловіком? Що її на це штовхнуло? Побіжно, вона пояснює шлюб тяжінням до самознищення. Бо ж відразу після шлюбу йде її розчарування, у шлюбі як такому, і в чоловіках. І це виглядає не зовсім щиро, знаючи про її природу із самого початку.

Загалом така читання у певному роді терапевтичне. Воно відволікає від власних негараздів, так-так. Задуматись, чому люди люблять слухати про проблеми інших, не просто так, авжеж. Але крім цього це збірка цінних і цікавих думок глибокої і дуже неформальної на свій час людини. Це було приємне знайомство із пані Сьюзан.

Попереду у мене праці Зонтаг про фотогафію, Проти інтерпритації та Хвороба як метафора.

---

“Писатель должен обьединять в себе четверых людей:

1. Псих, одержимый
2. Идиот
3. Стилист
4. Критик

1-й поставляет материал, 2-й выпускает его наружу; 3-й есть вкус; 4-й – разум.

В великом писателе сосуществуют все четыре личины- но хорошим писателем можно стать и тогда, если в вас присутствует только 1-я и 2-я; они – самые важные.

…

“Ненависть к критике – это неизбежная реакция человека, не осознающего ответственности за собственные поступки. Такой человек считает все свои поступки вынужденными; они не исходят от него самого. Конечно же, в таком случае всякая критика представляется несправедливой, необоснованной.”

…

“Для того чтобы писать, вы должны позволить себе быть человеком, которым не хотите быть (из всех людей, которые вы есть)”

…

“Для меня чтение – это тайный запас, накопление, задел на будущее, латание дыр в настоящем. Секс и еда – это занятия совершенно иного рода, удовольствия сами по себе, служащие настоящему, а не прошлому или будущему. Я ничего от них не жду, даже памяти”