books: | Карти замість людей Оксани Луцишиної

луцищина_Fotor_Collage_Fotor
Портрет авторки Дмитра Ларіна, УП. Культура

“Любовне життя”, Оксана Луцишина, Видавництво Старого Лева

Добросовісно почала виконувати плани на 2016-ий, але боюсь цим відгуком багатьох розчарую. Після коментаря Оксани Забужко (насамперед як текст, що виріс із “Польових досліджень українського сексу”) та Оксани Думанської, а також піар-компанії видавництва, усі тільки ахали в передчутті гарної книженції, та й ще роману в сучасній українській літературі.

Ім’я Оксани Луцишиної незатерте, нове, привабливе. Авторка має декілька збірок віршів, одну оповідань, тепер вже два роман. Остання вішована “Я слухаю пісню Америки” має позитивні відгуки. Письменниця проживає в США, хоча від маркування емігрантська проза відгороджується.

Роман “Любовне життя” це власне історія про жінку, яка виїхала до США за кращим життям, проте судячи з усього отримати його так і не змогла. Хоча характеристика тут відносна річ. Моя помилка була у тому, що я чекала від тексту чогось більшого, ніж історії нещасливого кохання. Хоча як на мене це навіть не історія кохання, а історія (не)дорослішання, бо те, що почуває до чоловіка Йора (головна героїня) більше схоже на підліткові егоїстичні почуття. Вона страждає, кидає усе, лягає на ліжко і починає вмирати. Так триває 100 сторінок. У Йори є типу подружка, але їй на все байдуже, бо та кидає її хвору і тікає до новознайденого мужчини. Усе.

Найбільша як на мене біда цього тексту у тому, що більше я про нього дізналась із інтерв’ю авторки, а не з самої історії. У інтерв’ю Ірині Славінській Оксана Луцишина розповіла, що ці історія про “жінку, котра зовні все робить правильно і так, як від неї очікують, а всередині вмирає від болю”. От першої частини речення я у тексті не побачила. Так, це про якусь жінку, як десь працює, і живе на якомусь півострові. Але про те, що вона робить все правильно, нууу…Потім мене дуже смутила невідома хвороба, від якої кровоточили ноги головної героїні.  Вона пливе течією, аж поки інші люди не починають вирішувати її проблеми.

Що сподобалось, а скоріш запам’яталось це останні 50 сторінок тексту, де історія починає рухатись, де Йора стає нарешті живою людиною, а не примарною особою, де є симпатичний кіт Елістер, і діалог із собою в поламаній автівці, а також дуже простий і наче щирий чоловік.

“З іншої кімнати вийшов кіт зі стрічкою, метеликом зав’язаною на шиї. Він крокував просто до Йори – поважно і водночас довірливо, наче старий аристократ на званій вечері; у неї на очах виступили сльози. Стрічка на шиї навіть не була нашийником, це була всього лише прикраса, і кіт носив її гордо. Він мав почуття власної гідності.”

Зрештою, наприкінці роман має розгадку, де натякається, що герої цієї історії не зовсім люди, а скоріше символи, а ще точніше карти Таро. Ось ця остання частина авторка зазначила, не буде зрозуміла людині, яка не читала Ролана Барта та інших філософів. Те, що ти читаєш майже 200 сторінок і вважаєш історією, насправід не історія, а певний міф. Так, це мене розчарувало. І я не оцінила крутезності. Хто читав, діліться враженнями, бо я все таке хочу зрозуміти, в чому суть цього любовного життя.

І ще можливо я не зрозуміла цієї страждальницької історії через те, що маю дуже багацько друзів, які живуть закордоном, молодих друзів, і більшість із них є протилежністю Йорі, вони в жодному разі не лягають і не вмирають через брак розуміння чи любові. Можливо.

Але от Оксана Луцишина пише, що за словами Еко уся класна література про лузерів. Ну от я не погоджусь, бо мені про лузерів, чесно кажучи, читати ну не так щоб дуже цікаво. (апд. я люблю історії про лузерів, і багато класних історій і справді про них, мене у цій фразі відлякує слово “уся”, не люблю таких узагальнень. І чомусь зі слів авторки мені це прочиталось як виправдання, хоча це лише мої здогадки-брєдні). Для мене вся справа не у тому, про кого історія, а про те, як вона розповідається.

На жаль, цей читацький досвід для мене був із серії інтерв’ю та ореол навколо книжки були набагато цікавішими за сам текст. На жаль.

Чекаю ваших відгуків та вражень, і що ви в цьому романі відкрили для себе.

Advertisements

6 Comments Add yours

  1. Zhu коментує:

    в мене ця книга в списку to read this year. і так, я теж очікую (чи вже очікувала) багато від нього роману. побачимо. незабаром читатиму

    Вподобано 1 особа

    1. ksenyak коментує:

      буду чекати на відгук)

      Подобається

  2. Юлька коментує:

    не читала та й вже не буду… не мій жанр та й отакі “лягла і вмирає” то не мої герої, хоч і сподобалося про кота)))
    я от щойно дописала свої враження від дівчини у потягу, прочитала твої від любовного життя і бачу, що таки реклама і піар роблять чудеса)
    теж отримала від книжки значно менше ніж очікувала.. але це теж читацький досвід, хай і не дуже позитивний

    Вподобано 1 особа

    1. ksenyak коментує:

      та от теж це не мої герої) з приводу реклами, у нас в літературному житті так мало всього відбувається, що кожна книжка це подія. тому так і виходить. а про Дівчину зараз почитаю, бо сама збираюсь за неї якось взятись.
      впенена, що у “Любовного життя” теж свій читач, от мені і цікаво, який він і що його чіпляє в ній.

      Подобається

  3. vaenn коментує:

    ясно, вичьорківаєм ) красно дякую )

    а “інтерв’ю про текст цікавіше за текст” мені трапилося із “Домом з вітражем” – так само виходило )

    Вподобано 1 особа

    1. ksenyak коментує:

      мене про “Дім” вчасно попередили, а тут нє!

      Вподобано 1 особа

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s