books: | Карти замість людей Оксани Луцишиної

Портрет авторки Дмитра Ларіна, УП. Культура

“Любовне життя”, Оксана Луцишина, Видавництво Старого Лева

Добросовісно почала виконувати плани на 2016-ий, але боюсь цим відгуком багатьох розчарую. Після коментаря Оксани Забужко (насамперед як текст, що виріс із “Польових досліджень українського сексу”) та Оксани Думанської, а також піар-компанії видавництва, усі тільки ахали в передчутті гарної книженції, та й ще роману в сучасній українській літературі.

Ім’я Оксани Луцишиної незатерте, нове, привабливе. Авторка має декілька збірок віршів, одну оповідань, тепер вже два роман. Остання вішована “Я слухаю пісню Америки” має позитивні відгуки. Письменниця проживає в США, хоча від маркування емігрантська проза відгороджується.

Роман “Любовне життя” це власне історія про жінку, яка виїхала до США за кращим життям, проте судячи з усього отримати його так і не змогла. Хоча характеристика тут відносна річ. Моя помилка була у тому, що я чекала від тексту чогось більшого, ніж історії нещасливого кохання. Хоча як на мене це навіть не історія кохання, а історія (не)дорослішання, бо те, що почуває до чоловіка Йора (головна героїня) більше схоже на підліткові егоїстичні почуття. Вона страждає, кидає усе, лягає на ліжко і починає вмирати. Так триває 100 сторінок. У Йори є типу подружка, але їй на все байдуже, бо та кидає її хвору і тікає до новознайденого мужчини. Усе.

Найбільша як на мене біда цього тексту у тому, що більше я про нього дізналась із інтерв’ю авторки, а не з самої історії. У інтерв’ю Ірині Славінській Оксана Луцишина розповіла, що ці історія про “жінку, котра зовні все робить правильно і так, як від неї очікують, а всередині вмирає від болю”. От першої частини речення я у тексті не побачила. Так, це про якусь жінку, як десь працює, і живе на якомусь півострові. Але про те, що вона робить все правильно, нууу…Потім мене дуже смутила невідома хвороба, від якої кровоточили ноги головної героїні.  Вона пливе течією, аж поки інші люди не починають вирішувати її проблеми.

Що сподобалось, а скоріш запам’яталось це останні 50 сторінок тексту, де історія починає рухатись, де Йора стає нарешті живою людиною, а не примарною особою, де є симпатичний кіт Елістер, і діалог із собою в поламаній автівці, а також дуже простий і наче щирий чоловік.

“З іншої кімнати вийшов кіт зі стрічкою, метеликом зав’язаною на шиї. Він крокував просто до Йори – поважно і водночас довірливо, наче старий аристократ на званій вечері; у неї на очах виступили сльози. Стрічка на шиї навіть не була нашийником, це була всього лише прикраса, і кіт носив її гордо. Він мав почуття власної гідності.”

Зрештою, наприкінці роман має розгадку, де натякається, що герої цієї історії не зовсім люди, а скоріше символи, а ще точніше карти Таро. Ось ця остання частина авторка зазначила, не буде зрозуміла людині, яка не читала Ролана Барта та інших філософів. Те, що ти читаєш майже 200 сторінок і вважаєш історією, насправід не історія, а певний міф. Так, це мене розчарувало. І я не оцінила крутезності. Хто читав, діліться враженнями, бо я все таке хочу зрозуміти, в чому суть цього любовного життя.

І ще можливо я не зрозуміла цієї страждальницької історії через те, що маю дуже багацько друзів, які живуть закордоном, молодих друзів, і більшість із них є протилежністю Йорі, вони в жодному разі не лягають і не вмирають через брак розуміння чи любові. Можливо.

Але от Оксана Луцишина пише, що за словами Еко уся класна література про лузерів. Ну от я не погоджусь, бо мені про лузерів, чесно кажучи, читати ну не так щоб дуже цікаво. (апд. я люблю історії про лузерів, і багато класних історій і справді про них, мене у цій фразі відлякує слово “уся”, не люблю таких узагальнень. І чомусь зі слів авторки мені це прочиталось як виправдання, хоча це лише мої здогадки-брєдні). Для мене вся справа не у тому, про кого історія, а про те, як вона розповідається.

На жаль, цей читацький досвід для мене був із серії інтерв’ю та ореол навколо книжки були набагато цікавішими за сам текст. На жаль.

Чекаю ваших відгуків та вражень, і що ви в цьому романі відкрили для себе.