books: | Три книги за 10 днів

 

Так вийшло, що читацький рік у мене почався із підліткової, жіночої та дитячої літератури. “Квіти для Елджернона” Деніела Кіза давно просились прочитати через всесвітньовідомість і свіжий переклад українською, а “Смажені зелені помідори в кафе Зупинка” Фенні Флегг напівінтуїтивно придбала собі під ялинку. “Країну Оз” я дочитувала в рамках непрочитаної дитячої класики у свій час.

Деніел Кіз “Квіти для Елджернона”

Деякі книги потрібно читати, тому що потрібно.  “Квіти для Елджернона” вийшли у США в 1959 році, український переклад минулого року. Це книга про хлопчика, який народився із низьким айк’ю, і з якого усі сміялись, а потім вчені його зробили розумним. Проте не надовго. Це книжка в першу чергу для мене про сприйняття таких людей іншими людьми, їхніми родинами та близькими. І ця історія, на жаль, сумна. Не усі здатні подолати у собі страх перед іншим.

Деніел Кіз

“Квіти” вважаються науковою фанастикою. Проте фантастичного тут мало. Лише людські стосунки та сприйняття, лише оголена пиха вчених, страх матері, нерозуміння жінки. Це дуже сумна, але й цікава водночас книжка. Можливо, мені хотілось ще більше залізти до Чарлі у мозок, хоча куди вже далі. Проте для підліткового віку вона просто потрібна. Хоча б для того, як окреслює роль читання письменниця Ребекка Солніт із видання lithub.com – ми читаємо, щоб пережити чужі досвіди, щоб спробувати зрозуміти іншого, тих, ким ми ніколи не змогли б бути. І в цьому контексті мені “Квіти” видаються необхідною для нас усіх книжкою.

Фенні Флегг “Смажені зелені помідори в кафе Зупинка”

Ця книжка теж дійшла до нашого читача із чималою паузою у 29 років. У США у свій час вона стала бестселлером у списку Нью-Йорк Таймс. Її читання почала із того, що загуглила, як виглядають ті самі зелені смажені помідори, бо напочатку страва звучала аж занадто екзотично для мого київського вуха. Виявляється, це дуже проста і відома в американських реаліях їжа і нічого в ній страшного немає.

Фенні Флегг

Такі книжки у нас називають жіночими. І після того певна частина населення, не лише чоловічого, втрачають до них повагу і бажання читати. А дарма. У такій невеличкій книженції настільки багато різних цікавих героїв, і не лише жіночих, та різнонастроєвих історій, що відірватись від неї важко. Найбільше мені припала саме її настроєва різноманітність. Кожна оповідь побудована на контрастах. Де в одному абзаці може бути така історія, що ти ледь не плачеш, а в наступного вже хочеться реготати. Це мені нагадало, як би це пафосно не звучало, саме життя. Адже сумне і веселе бродить поряд.

Частина книга є такими собі оповідками старої бабці. І я впевнена, що в багатьох із вас (і в мене також) була така бабця, яка мала свої історії і любила їх розповідати. Можливо, через те, що моя бабця мала прекрасне почуття гумору, мені так сподобались історії місіс Тредгуд. І не перший погляд вона не має головної оповіді та героїв, і ти боїшся вже згубитись у цьому салаті південноамериканських анекдотів.  Але з часом герої стають все вирізнишими, і ти розумієш задля чого усе. Тут є і расистські настрої в США з 1920-30 років (згадую нещодавно переглянутий фільм The Help), і життя на півдні штатів, і дуже різне кохання, і наприклад сюжети, які могли статись і на півночі штатів (тут я натякаю на серіал “Фарго”). Не дивлячись на мімішність цієї книжки, і ній є трошки жестячку, багато сюжетів та ще більше героїв.

Іноді мені здається, що я живу в одному з тих целофанових пакетів, у яких продають сендвічі в поїздах.

Єдина річ, про яку я молю: благаю, Господи, нехай, коли я прийду, там не буде цього жахливого ленолеуму.

Хто сказав, що ми слабка стать? Минулої неділі бідолашний Двейн Гласс зомлів на власному весіллі й майбутній дружині довелося всю церемонію тримати його на собі. Він каже, що йому значно покращало, коли все скінчилося. Одразу ж після медового місяця він вирушає до армії.

Люди не можуть припинити бути собою, не більше, ніж скунс не може припинити бути скунсом.

Одного дня Клео вийшов надвір і показам мені на старих чорних дроздів, що сиділи на телефонних дротах перед будинком. Він промовив: “Думай, коли щось кажеш по телефону, Нінні, ти ж знаєш, що вони підслуховують те, що ти кажеш. Вони все чують своїми лапками”.

Якщо ви любите лаконізм, то, мабуть, читатиметься важко. Але зрештою, у мене вона залишила такий приємний і теплий післясмак, що навіть розуміючи її далекість від геніальності, я все таки вліпила їй п’ятірку на Goodreads. По ній відзняли фільм 1991 року, актори наче непогані, але мені він видався якимсь заповільним для такої насиченої книжки. Пс. Як бонус, раджу не боятись українського перекладу, цього разу він не такий страшний, як міг бути, і цілком читабельний). Ще й обкладинка яка!

Френк Баум “Чарівна країна Оз” (друга історія)

Я мало читаю дитячих книжок, і мало їх читала у дитинстві. Все більше роздивлялась картинки, а потім різко перескочила на доросле. Тому багато яких історій просто не знаю і мої друзі-знайомі дивуються, як таке може бути. На жаль, зараз це важко виправити, бо сприйняття уже не те. І уява-фантазія дорослого істостно відрізняється від уяви-фантазії дитини. Потрібно ще більше її ворушити, і забирати зайві обмеження та перегородки. Тому однією із мініцілей ще в минулому році була – читати хоча б інколи щось із дитячого, нещадно пропущеного. Так я взягалась за Країну Оз. Мені цю книжку якось подарувала подруга. Років сім тому. Має оригінал та російський переклад. Гарний папір та симпатичну обкладинку, видавництва Радуга. У Вікіпедії знайшла цілий ряд українських видань та перекладів, цікаво який із них найкращий.

Френк Баум

Щось аналізувати та критикувати у визнаній класиці важко, та і не завжди доречно. Тому поділюсь просто своїми враженнями. Історія дуже енергійна, динамічна. І часом мені хотілось трішки більше розжувати ті чи інші події. У ній багато гумору, досить дорослого, але гарного. Дуже тішать усі ті чудернацькі герої. Найбільше ж мене спантеличило те гендерне перетворення укінці. Можливо дітям то видастся цілком логічним, але мене привело в ступор. Таке повне перегравання історії. Загалом у ній приємні посили про цінності, у дещо американізованому стилі і тонкі проте ж повчання у грайливому настрої. Можливо, без них книжка була б аж занадто дивною. Якщо хто знає цікаву критику на цей твір, буду вдячна за поради.

…

А поки читаються шалені пригоди Юрія Рославича із “Володарки Понтиди” Юрія Косача та знайомство із Йозефом Вінклером у Natura morta та потрішки просувається план читання на 2016 рік.