books: | За що Василь Махно отримав Книгу року BBC

Мені, мабуть що, пощастило, я встигла прочитати книжку-переможця ще перед фіналом Книги року BBC. І щиро кажучи, результати мене здивували. Махну вдалось цього разу обігнати вже йменитого двічі лауреата Юрія Винничука із історично-магічно-пригодницьким романом “Аптекар” та нашумілого у мережах, із купою відгуків від читачів роману Андрій Любки “Карбід”, а також живого класика укрліт Валерія Шевчука та молодого автора Артема Чапая.

Хто такий Василь Махно

Василь Махно – письменник-емігрант, який вже 15 років мешкає у Нью-Йорку. Збірка оповідань “Дім у Бейтінг Голлов” його прозовий дебют. Автор досі писав поезію і вже має десяток виданих поетичних збірок.

Із чого і про що книжка

У збірці “Дім у Бейтінґ Голлов” вісім оповідань. Чотири про Нью-Йорк та інше закордоння та чотири про Чортків на Тернопільщині, батьківщину Махна. Вони мають різний обсяг та стиль верстки. У деяких діалоги виділяються звичним для нас тире, у деяких лапками на закордонний манір, а у першому, яке й дало назву збірці, узагалі немає абзаців і увесь текст злився докупи.

дім махно

 

Якщо перейти до головного, то мене найбільш зачепили у цих історіях змалювання атмосфер, оточення та світу емігрантів. Із цієї причини улюбленим оповіданням стало “Бруклін, 42 вулиця”. Із нього я відчула та побачила, як живуть в Нью-Йорку мексиканці, китайці, поляки, індуси та українці. Як живуть разом в одному середовищі. Як перевозять за океан свої маленькі батьківщини, наприклад святкуючи День Делятина. І тим паче, це цікаво читати, бо текст написаний про Америку українською, не перекладений із інших мов. Він живий і зрозумілий нам.

“На пагорбах парку мексиканці з ранньої весни і до пізньої осені грають у футбол, на який дивляться їхні багатодітні родини, попиваючи холодні напої і заїдаючи час вареною кукурудзою. Мексиканці мають багато часу, може, тому вони постійно їдять і грають у футбол. У футбол вони грають навіть мовою, кидаючи круглі слова один одному в обличчя, з широкими усмішками кукурудзяних зубів.”

“З дитинства у Сьюзен сиділи у голові, наче птахи у гніздах, німецькі й українські слова, які вона плутала, розмовляючи то з мамою, то з батьком.”

Про симпатичний Нью-Йорк

Нью-Йорк у Махна дуже симпатичний, він наче зійшов із американських улюблених нами мелодрам. І в “Домі”, і в “Соло дрозда”, і на тій же 42 вулиці. Ці оповідання наче короткометражки. Без проблем крутяться у нас в голові образи  Брукліну, американського старого дому музиканта із дроздами в садку, індійський штат Керала.

“Будинок став великий, мов океан. По даху гучно бігали білки, відчуваючи, що вітри приносять вільгість весняного тепла. Я стояв при вікні, тримаючи в руках бінокль, боячись навіть подивитися, якого кольору сьогодні хвилі.”

Оповідання “Дому у Бейтінг Голлов” – це історії розпаду, розставання, прощання із минулим життям. Автор накручує із кожною сторінкою важливість тих чи інших стосунків, а потім розбиває їх одним легким порохом у нас під носом.

“Наврікат пахла всіма запахами своєї землі. Перед будинком із напнутим полотняним простирадлом замість дверей у пилюці сиділа коза. За тризірковим готелем, у цетрі мільйонного міста”.

Українські історії, як от “Капелюх, дактилі, сливи” змальовують цікавий період, 1939 рік, захоплення совєтами Західної України. І не дивлячись на симпатичні моменти, сама історія у мене розпалась в голові на друзки через велику кількість героїв та міністорій, які хотілось скоротити та ще більш увиразнити. Тому так на тому фоні вирізнявся емігрантський досвід. Можливо, тут справа у дистанції, яка зіграла роль, при чому як у географічній, так і часовій категоріях.

Про образи дому в оповіданнях

Майже у всіх історіях фігурує дім. Новий дім, який здобувається, старий, який тримає у собі попередні життя, і якого хочеться позбутись; дім, як велика емігрантська комуна, в якому відособлене життя неможливе; дім покидання, яке віщує історичні зміни; а також численні наймані квартири та готельні номери, які лише стають свідками випадкових вибухів пристрасті та почуттів, які за умови іншого перебування стають неможливими.

Оповідання Махна ні чим не відштовхують, але і не вражають. Їх приємно читати, ховаючись від холоду та похмурої зими. Ковтаються вони легко, як горнятко теплого чаю. І так само легко і забуваються.

А огляд на іншого фіналіста премії роман Юрія Винничука “Аптекар”, читайте тут.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s