stories:| Вася бариста

– Головне умєніє баристи – гарно улибатись. Це істінно, чуєш, істінно, настроєва професія, – пояснює мені вусань. Я третьокурсний лінькуватий студентик із Боярки. Не вмію спілкуватись, як з вихованими так і з невихованими людьми. Батьки дістали мене і не дають більше грошей. Слухаючи цю пургу про настрій, мене починає серйозно тошніти. Ну які улибочки? Який настрій? Я навіть кофе не вмію варити. І пити буду хіба під дулом пістолєта цю чорну бурду. Сєрьога підкинув роботьонку в кавовій машині на місяць, от я й пішов.

Нервово скаче з ноги на ногу та шморгає носом. Взутий у тряпчяні конверси. А на вулиці листопад.

– Ти пойняв мене? – вусань глянув на мене очима вчительки молодших класів. “Отакої Марія Миколаївна – привіт! Не знав, що вас тут зустріну.”

– Угу,- що мені ще казати. – А скільки сахару в каву давати?

Нічо ти не зрозумів, Васьок, – каже Марія Миколаївна із вусами. – Людино моя, поки ти не навчишся слухати, а потім посміхатись, нічо не буде. Чуєш, нічо…Ех, якби не теща із своїми диванами, не лишав би тебе в перший день. Ще якоїсь бурди людям намутиш. Ніхто ходити до мене не буде. Або ще гірше, скрутить когось від твого варива.

– Та, цеє, Віктор Михайлович, всьо буде ок, – кажу я ніскілечки в це не вірячи.

-Ех, Васьок…, – зітхає та бере цигарку. – Не знаю, чи будуть з тебе люди. А поки звари мені капучино. – Дає мені ключі від машини. У мене, на щастя, є водійські права. Папка заставив здати. От і взяли на роботу.Головна перевага, так сказать.

У Васька трусяться руки. З горем навпіл він варить каву. Молоко не піниться. Суцільним потоком вливає його до паперового стаканчика. Сипле зверху добрячу столову ложку кориці, не питаючи чи Віктор Михайлович її любить. Той скоса на нього дивиться та сьорбає. Через хвилину виливає решту під кущ.

– Красотааа, – зітхає із відчаєм Віктор Михайлович. – Ладно, соплявий, треба мені йти. Тільки одне спитаю. Улибочка де?!

Було одне, через що Віктор взяв Васю на роботу. Ні, не водійські права. Це якраз його посмішка. Вона була простувата, часом занадто, як товчена бараболя із маслом. Але дуже смачна. За цю його посмішку будь-яку гидоту можна було випити. А її й прийдеться пити. Бо він іншого не зварить.

Хлопець злими і сумними очима проводжає напутствующого баристу. “І що воно за слово таке – баріста-шміста”, – думає Васька. А за паспортом Олег Ігорович Васильченко. Здається, із часів школи його по-іншому як Ваською ніхто не називав. Одного разу навіть вчителька, та що Марія Миколаївна, переплутала. І викликала Василя додошки. Хлопці вмирали від сміху, дівчата теж, але старались зберігати кокетливість. І куди його після того було діватись, як не визнати себе Ваською.

Перший млинець то не просто комом, а кувалдою по голові. “Жизнь у барісти нєлєгка”, – починав свій день Вася. Комусь недолив, комусь перелив, а дамочці у фіолетовім береті замість кориці насипав меленої кави. “Ох бачили б ви як вона плювалась”, – підсміюється про себе Васько. Правда, гроші прийшлось віддати. Що поробиш. Ще й вислухати інтєлігентні прокльони. “Дибіл”, – кинула на прощання. І Васі, майже, не було обідно. Що ж тут поробиш, кофе це не його парафія.

Зранку з’явилась черга так швидко, що Васька ще не встигнув прокинутись.

-Кофе, пожалуйста, – каже блондінка у шубі із газєтою «Вєсті» під пахвою. – Без сахара. Хвилину стою вкопаний та дивлюсь на щура в її сумці, потім розумію, що то не щур.

– Это собачка! Что никогда не видели? – возмущьонно кидає блондінка. – Кофе кагда будет?

– Ща, – каже Васька і елегантно спльовує в урну. То Михайлович його навчив. Каже, на асфальт не культурно. Сьорбає кока-колу і засипає зерна в автомат.

А далі пішло поїхало, усі то лате, то еспресо, то ще якась біда. На мінуточку, йому навіть сподобалось, що люди із такими серйозними предложеніями до нього обращаються. Типу як в ресторані. “Еспресо, пожалуста!”. А Вася їм такий гордовито: “Счас. Із сахаром вам чи без?”

Раз навіть здуру геть не сьорбнув тої гидоти. Виплюнув, поки ніхто не бачив. Через годину захотів пити та й змерз. Вирішив шиканути і все таки зварив собі кави з молоком. “Якщо насипати ложки із три цукру, то не так вже й плохо”.

Із другого дня Васька помітив, що зачастіла до нього за кавою одна дєвушка. Не так щоб дуже красіва. Але обаятєльна, як сказав би папка. Зранку, о восьмій, приходила, замовляла мокко без цукру. В обід забігала за какао.

– А ви я бачу каву не дуже любите, – неожиданно запитала мене Дєвушка, зиркнувши на пляшку кока-коли.

– Ну…Чого? Навіть трошки люблю, – а сам подумав, що геть не люблю. – Але робити трохи нравиться. Ще й кажуть, що в мене улибка приятна.

Дєвушка попросила мокко без цукру. Але я перелякався і все рівно його насипав. Вона відчула, бачив по очах, але промовчала. Не істєрічка, це вже харашо. Тільки, коли йшла сказала “Дякую…Вася”. Тут моя червоність розповзлась по мені як монголо-татари Києвом, і полізла через вуха. Откуда їй знать, що я Вася.

– Я Олег, – всьо таки вичавив із себе Вася.

– О, понятно. А я думала Вася. У вас так на машині написано. – і сміється. Думаю, що це їй збрело. Дивлюсь, справді хтось     із пацанів нашкрябав на шарі пилу “Вася, помой меня”. От придурки.

– Та нє. То типу шутка. А як вас звати? – вдруг згадав я про міри прилічия.

– Свєта, – сміється. – А може Маріна. – Отжеж штучка.- Добре, мені треба йти, Вася-Олег, завтра до вас по каву зайду, не переживайте.

Ввечері після роботи зварив каву вдома мамці. Була в шоці. Казала, що такої доброї раніш не пила. Не понімаю, що там особливо вкусного. Але кориця та кардамон красіво пахнуть. Тут навіть я зацінив. Мамка як завжди впала в припадок, і почала розказувати, як у дєтстві я нюхав її духи і любив сидіти на кухні. Ну скажіть, при чом тут це? Не могли мені брата народити, щоб футбол зі мною ганяв? Я б тоді духи бабські не нюхав от скуки. Може чо покрепче, але точно не духи. Короче, мамка була ввосторгє від моєї баристичної діяльності. Навіть по тєлєфону Свєтці усе розказала. Я чув, бо вона не вміє тихо ахать і всхлипувать. Єдине не пойму, чому ж так радуваться. Мабуть, геть думає, що ідіот.

Прийшов Вітьок на провєрку. Уже не Михайлович. Якось мені признався, що не любить коли до нього по-батькові. Каже, года свої слішком гостро відчуває. То я й не викаю, раз людині приятно. Подобрів до мене після того, як десять людей за півгодини обслужив. Навчився всьо робити швидко. Ще й гарного дня жилаю. Чув, що то красіво. От люди і почали до мене посміхатись. Він тобі “спасіба”, а ти йому “гарного дня”. А він ще раз “спасіба”. І ти йому знов “пожалуйста”. І красота. Тіки б не мерзнути оце цілий день вулиці.

– То в тебе шо клікуха така «баріста», чи що? – бачу знайому пику і ім’я її Ігорьок. Однокамерник зі школи. – Звари мені твоє експресо. Дуже пить хочеться.

Вася підсміюється, жме довго руку Ігорку. А сам думає: “От дурило, кофе він захотів. Навіть не знає, що таке еспресо”. Колотить, дає станчика.

-Спасіба, друг. Не пропаду без тебе, – плескає Васю по плечу і йде.

Сонце радується жизні і плавно підіймається над будинками з-за свічки у радянському стилі на вулиці Артема. Сипле променями. Іздєватєльськи засліплює і не дає нічого бачити. Навіть мужика в лосінах, що гордо біжить тротуаром. Діти ще заплакані та замурзані від сну йдуть за мамами як за Мойсеєм. Горобці щебечуть, аж закладує вуха. Вася надягає капюшон, витирає стола та витягає першу пачку молока. До нього підходить тип. Очі дьорганні та червоні. Наче курить цигарку, але через кожні дві секунди її хоче викинути, та не викидає. Має чорну куртку та штани. Надяг шапку із рожевим мішкою. “Де він її взяв? Придуркуватий якийсь”

– Кофе, пожжалуйста. С сахаром, – каже придуркуватий.     І нарешті кидає свою цигарку. Під     ноги.

– Ось смітник. – показує Вася. – Викиньте, будь ласка, туди.

Придуркуватись зі злістю дивиться на Васю, але підіймає недопалок.

– Какой то гадкий сегодня день, – проціджує.

– Чому? Прекрасний. Дивіться, як тепло на вулиці. Дощу нема. Вам із     корицею? Чи може шоколадом? – зависає погляд на шапці.

Придуркуватий дивиться з підозрою. А потім посміхається. Згадує, як в дитинстві мама у нього таке питала.

– С шоколадом, пожалуйста. – і розтянув улибку на неповні тридцять два зуба. –     Это дочкина шапка, свою не нашел.

– Гарного дня! – каже Вася і     посміхається. Віддає гарячого стаканчика.

Мужик сьорбнув кави і рушив вулицею Артема у сторону сірої та угрожающої будівлі Податкової адміністрації. Сонячні промінчики лоскотали його обличчя, наче хвіст кота Мурзіка. Шоколад пахнув, як какао із дитинства, яке варила мама. Він навіть улибнувся своїм напівзубатим ротом якійсь семирічній дівчинці. Та трохи перелякалась, але улибнулась у відповідь, бо була чемна. І далі почалапала в школу. Потний мужик в лосінах пробіг повз. І він подумав, що “от який молодєц, спортом занімається”. Дєвушки в коротких спідницях плавно йшли вулицями, наче принцеси.

На Львівській площі йому здалось, що світ не такий аж похмурий. Біля перехрестя він акуратно витягнув пакет із чимось дуже схожим на пістолет з-за пазухи чорної куртки та кинув його до смітника. Рожевий мішка улибався улибкою Васі баристи на шапці та підморгував його ж портрету на стовпі “їх розшукує міліція”.

Цього дня на душі в мужика була гармонія. Він був довольний жизнью. Бо кава була смачна.

лютий-березень 2015

Advertisements

4 Comments Add yours

  1. Юрк коментує:

    Ах, чому я не п’ю каву? Такий класний дух подій там у Васі-Олега, та кава й пахне класно — з дитинства люблю її нюхати, мелену таку. Але пити — нафіґ-нафіґ її, оту бруду.

    Дуже класно, дякую.

    Вподобано 1 особа

    1. ksenyak коментує:

      Дякую!

      Подобається

  2. Yuliya Yurchuk коментує:

    Ксеню, пиши про цього Васю, я його полюдила і тепер переживаю, що ж той чувак в рожевій шапці з ним зробить))

    Вподобано 1 особа

    1. ksenyak коментує:

      Буду! Він мій поки улюблений герой)

      Вподобано 1 особа

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s