Льосова дівуля

Книга: Маріо Варгас Льоса “Пригоди вреднючої дівки”(то мій варіант перекладу назви – оригінал “Travesuras de la niña mala”)

Де взяла: скачала у рос перекладі на кіндл, і таке теж зі мнов буває 

Для кого: мо для тих дівуль, кому скучно живеться і думається, яке то воно справжнє небанальне життя із мандрами, баблішком і багатими мужиками

Почну із того, що, мабуть, ця книженція не моя. І потрапила до рук вона не за звичним принципом, а спонтанно. Сам пан Нобелівський лауреат пожалував до Юкрейн. На зустріч, звичайно, я майже не влізла, гірш того, не знала іспанської, і тому грустно попленталася геть. Зато бачила лавреанта, нема за що упрікнуть. Після цього тотального епік фейла забажалося всьо таки читнуть цього дядька, який в свої 78 вроді нічо так виглядає, ще й путішествує в такі далекі страни.

Найгірше, що могла зробити, це взяти найвідомішу із його книг. І це канєшно була про дівчиська. Не можу сказати, що вона мені геть не пішла, але під кінець добренько набридла.

Наш дорогий Варгас із Перу, але свою країну він видимо не очінь любить і шанує. Усьо дєтство його головний герой мріє звалити до Парижа, і прожити там своє все життя. У тім, мабуть, і вся печаль цього бідолаги. Бо більшого від життя він не хоче. Мрія його збувається. Автор наш, до речі, теж вже багатенько років живе в Мадриді. І по суті декілька разів ці поривання досить спокійно виправдуються, що мол із таким життям, як в Перу (мілітаристська влада, корупція, непонятнощо) файно не проживеш.

У пацана-сироти із Перу є дві мислі в жизні Париж і дєвочка-чилійка, яка на самом дєлє не чилійка. От вона і тріпає його нерви все життя. Знаходить багатих коханців і мужей. Періодично приходить до бідолаги, дає йому трохи плотських утєх, але робить це все, наче заради забави. А дуралєей всьо таки думає, що в глубині душі вона його любить. Отак і всю книжку.

Картінка звідси

Книгу порівнюють із “Мадам Боварі” Флобера. Тобто ви поняли, у центрі, женщина, яка не знає, що хоче від жизні, бо всьо тлєн.

Є троха Лондона, більше Парижа, Японії (яка постає геть в нерожевому і збочинському вигляді) і Мадрида. Зовсім крапля Перу. Що мене по-щирому цікавило найбільш, але, на жаль. Усі історичні згадки про країну пропливли повз, наче героя вони особливо нецікавлять.

Він, до речі, працює переводчиком. Кохаєцця в рос літературі та їздить по всьому світі.

Єдине, що мою голову якось привело до ладу, це зізнання героя самому собі, що все таки, те, що він для себе називав любов’ю, було просто хворобою. І не болєє.

Для мене це книга без кохання, і тим паче любов’і. Не знаю, хто її назвав і за що найбільшою книгою про кохання. Якщо це так, спробуйте мені пояснити.

Сподіваюсь, що це справді найгірша із Льосиних книг. І ще збираюсь в будущом взятись за його інші твори. Буду рада совєтікам.

Цьомики й папа. Хай вам трапляються лише свої книги.

пс. на всяк. у мене є ця книженція польською. випадково вхопила у варшавській книгарні. якщо хо, можу дати читнути