Про Афганістан від норвежки

Кабульский_книгар

Книга: Осне Саєрстад “Кабульський книгар” ( Åsne Seierstad “Bokhandleren i Kabul” )

Де взяла: купила вже не пам´ятаю коли в Книгарні Є

Для кого: для журналістіків, тих, хто цікавиться ісламськими країнами та і взагалі Афганістаном. Книга не претендує на місце тої, що пояснює політику та історію країни, скоріш розповідає, як в ній живуть пересічні люди

Не можу сказати, що вона мені легко далась. Навіть так, інколи вона мене бісила. Так, як бісило оте все саму Осне із ніжним норвезьким сприйняттям буття.

Почнімо, із сюжету. Із початку авторка заявляє, що книга художня. Мене це здивувало, бо знала передісторію. В 2001-му році, після повалення Талібану (злих ісламістських дядьків, які керували країною п´ять років в суворих обмеженнях, більше про них прочитаєте в книзі), Осне приїжджає до країни із іншими журналістами, щоб різати правду матку, та розповідати, які американці молодці, що визволили таких бідних афганців. В Кабулі навідується в книгарню, в якій знайомиться із її власником Султаном Ханом (усі імена в книзі авторка змінила, так її попросили герої). З першого погляду норвезька дама була приємно вражена, що якийсь афганець добре розмовляє англійською та і взагалі просуває знання в маси, продаючи книжки. У той час її вразило, що в деяких із них були закреслені, замальовані, вирізані людські зображення та взагалі зображення живих істот. Це той самий наслідок Талібану. В общєм, Осне так сподобалась книгарня, що вона напросилася пожити в сім´ї афганця. І той їй сказав чистим інглішем із легким афганським акцентом “велкам”.

960x
Щасліва сім´я Султана

Книга, що мене попервах розчарувало, написана начебто від імені її героїв, членів родини. То канєшно типу додає реалізму, але насправді в цьому проскакує фальш. Осне дізнавалась, що думають її герої лише через трьох англомовних членів родини із 13-ти. Із жінками подружитись так і не змогла.

Розділена на розділи із цілком художніми назвами “Книги у вогні”, “Напинаючись, тремтячи, звиваючись” тощо. Кожен про іншого члена родини. Розповідь легко може перескочити із бідного існування чоловіків родини, які так і думають, як би согрішить, та веселого існування жінок, які пліткують про те, як сусіди задушили свою сестру, за те, що пішла погуляти із хлопцем.

Чому книжка мені читалась із муками, і я її декілька разів закидала, так це через її жіночих героїнь. Усі вони абсолютні бідолаги. І навіть ті, хто молоді, і мають статус другої дружини, і ніфіга не роблять, усе рівно не мають жодних інтересів до життя. Їх нічо не цікавить. Одна із сестер Султана наче не така, як усі. Лейла пахає як лошадь, але при тому хоче йти до школи викладати англійську. Для того й на курси втіхаря втікала. Якщо можна так сказать. Бо в Афганістані досі, жодна жінка не може вийти без супроводу. У крайньому разі Лейла виманювала сусідського хлопчака, щоб йшов із нею гризти граніт. І до цього ж зауваження, яке вразило Осне (мені так здалось) чи не найбільше. Лейла ніколи, от буквально, без перебільшень, не була наодинці. Увесь час біля неї мати, сестри, брати, діти брати, сусіди, короче, всі, хто може. У афганському суспільстві самотність не передбачена.

IMG_4105 (1)
Афганська книжкова крамниця

Крім того, не дивлячись на те, що Султан такий класний і прогресивний власник книгарні. Типу дуже освічений, і домовляється про видання підручників. Удома він залишається таким же закостенілим авторитарним, настільки, що не те, що жінки, ніхто в домі, навіть слова йому сказати не може. Навіть у випадку, коли він хоче посадити до в´язниці на 10 років бідного знайомого, який крав у нього листівки. Хоча й за усім зрозуміло, що в того ситуація справді була критичною. Також Султан не посоромився завести другу дружину, навіть не попередивши першу.

У цьому весь трагізм, піддакую, я Осне. Навіть найбільш прогресивні і типу ліберальні люди в Афганістані усе рівно сприймають дійсність неадекватно. Їм ніколи не буде зрозуміла Норвегія і навпаки. Про це Осне розповідає в інтерв´ю Громадському, гляньте, якщо цікаво.

YWzZwGanIUhnZ3oTeUV4oQpk2Zt_E_-p7YRgwtTjdfvw
Красіва Осне

Війна у книзі видніється десь вдалині. Тут скоріше йде мова про життя після Талібану, радянської влади, про те, що начебто союзники американців використовують їх, щоб боротися із своїми ворогами, що таліби і не таліби в Афганістані майже те саме. І що замість того, щоб витрачати мільярди доларів на війну зі злом, краще школи побудували для афганських жінок. Мо б вони по-іншому виховували дітей, цінували хоч трохи більше себе, але так, по-своєму, по-афганськи.

пс. до речі, сам Султан на Осне за книгу обідився, странно, чому б це)

Advertisements

3 Comments Add yours

  1. свиноматка коментує:

    Я так розумію читати пересічному читачу, що не захоплюється Сходом, ти не рекомендуєш читати книгу? Скільки з 10-ти поставиш?

    Подобається

    1. ksenyak коментує:

      із 10 поставлю не більше 7-ми. І справді книга не є захопливою, як для просто почитати. Про суто Афганістан там прочитаєш мало. Про устрій сім’ї – так, про життя в тих умовах жінок – так, про політику, глибшу культуру – ні. Сама оповідь трохи нуднувата.

      Подобається

  2. ksenyak коментує:

    Мо в певному сенсі вади перекладу, не знаю, псують стиль і роблять його нудним. Але добряче в негативному плані зіграло те, що вона спілкувалась із людьми через перекладача, і по суті все знала в трохи підредагованому вигляді

    Подобається

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s