Про красу, Зеді Сміт та останній день літа

51WC7sAX-bL._SY344_BO1,204,203,200_

Правду кажучи останній день літа тут особливої ролі не грає, окрім самого факту. Сезон закінчився. Почалась осінь. Ось так. Одна із улюблених пір, до речі. І, якщо торкатись контексту, то одна із найбільш пригодних для читання.

А це літо теж виявилось читабельним. За моїми розрахунками за літо нарахувалось 12 книг, тішусь чесно кажучи. Бо в теплі місяці зазвичай читалось мало. А тут кіндл, відносна самотність, довгі години в транспорті перед і після роботи.

До справи. За той довгий-недовгий час (від останнього запису 12 серпня) ми із Кся прочитали “Гуляш із турула” Кшиштофа Варги та домучали і успішньо сьогодні завершили “Про красу” Зеді Сміт. Обидві книги заслуговуються на хваління, приємний післясмак та порцію інтелектуальних посилань та алюзій.

Варга виявився такою добротною порцією історично-національної (не знаю чи так кажуть) публіцистики, після якої хочеться відразу збирати торби і на Угорщину. Не дивлячись на всю ту радянщину та безпорадність, якою вона живе на думку автора. “Гуляш” це безкінечно ностальгічне чтиво про безкінечно ностальгічну Угорщину. Я не знаю цієї країни зовсім, і для мене ця книга була своєрідним знайомством. Скажу правду, успішним. Захотілось познайомитись ближче. Що трохи відлякувало (але одночасно і придавало екзотичного шарму), так це купа угорських слів, понять і особливо страв. Такої вишуканої кулінарної книги із присмаком історії, я гадаю, ви більш ніде не знайдете.

Щодо другого. “Краса…” відразу викликала двояке відчуття. Спочатку невеличке розчарування (на фоні шаленого захвату від роману “Білі зуби”, ох, читаючи рос. переклад ще більш починаєш цінувати смолоскипівське видання), думання про те, нащо купа отих усіх діалогів, про якісь незрозумілі проблеми, незрозумілих сімей (жінка чорна-чоловік білий-діти не знають хто вони насправді). Згодом ти починаєш вливатись в життя цієї дивакуватої сімї, і починаєш ловити кайф від ГЕРОЇВ. На мою суперсуб’єктивну думку, в Зеді герої це найкраще серед усього. На фоні м’ясистого та суперекшенівського сюжету – дуже різні, абсолютно оригінальні, але тим паче реалістичні, і неоднозначні герої ці всі Белсі-Кіпси та випадкові Карли та інші дуже і дуже вміють створювати дружню компанію. І після другого роману раджу читати Зеді Сміт. Звичайно книга не для снобів, Зеді буває пряма як Жадан.) Нічого не приховано, все як є. І воно трошки лякає. І ще більш стає ріднішим.

Отакий останній день літа. Зеді Сміт. Краса (о, нічого не сказала про красу в романі, – не буду робити ніяких пафосних висновків, самі читайте, краса там специфічна або навпаки така як краса, її треба побачити).

Ваша Кся

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s